Росія — це вантаж 200. Як ЗСУ зруйнували міф про непереможність російської армії

Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу. Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді.

Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами. 200-ий день відкритої війни окреслив нову категорію Росії як "країни 200" (за аналогією з "вантажем 200" — загиблими). Фактично Росія йде до свого безславного кінця.

Якщо раніше росіяни називали Україну країною-помилкою, яка не відбулася як держава, то ми тепер вважаємо, що вони є країною 200. 56 тисяч загиблих російських військовослужбовців, 20 тисяч безповоротних втрат у кинутих проти України приватних військових компаніях.

Усього — близько 100 тисяч "вантажу 200" різних категорій воїнів. І це без жодних "луганд*нів" та інших квазіутворень.

За великим рахунком, 200-ий день війни зазначив, що РФ перейшла Рубікон — і штурмує вже не Дніпро в спробі захопити Київ, а Стікс (річку мертвих у давньогрецькій міфології), переходячи в категорію "країни 200".

Стрімкий наступ ЗСУ на харківському напрямі показав, що фронт може каскадно розвалюватися навіть від однієї вдалої операції. А каскадне руйнування фронту показує, що в РФ немає тилів, достатніх для оборони. Немає ешелонованого оборонного рубежу.

Немає підтримки в населення. Нема комунікаційних мереж логістики. Показує, що в окупаційних військ недостатньо рухливості й мобільності. Їх можна легко та сильно бити, навіть не тими силами на фоні, які домінують. Це черговий цвях у міф про непереможну російську армію.

Хтось уже порівнює те, що відбувається, з Мукденом (найбільш масштабна, тривала (з 19 лютого по 10 березня 1905), кровопролитна битва російсько-японської війни, що закінчилася перемогою Японії), з Цусімською морською битвою (травень 1905 року, російський флот Тихого океану зазнав нищівної поразки від Імператорського флоту Японії).

Самі росіяни та кремлівські пропагандисти кажуть, що це великий відступ, порівнюючи з 1915 роком.

Вони сподіваються на новий брусилівський прорив (фронтова наступальна операція Південно-Західного фронту Російської армії під командуванням генерала Брусилова під час Першої світової війни, проведена 22 травня – 7 вересня 1916 року, під час якої було завдано тяжкої поразки арміям Австро-Угорщини та Німеччини).

А я радив би російським пропагандистам, якщо робити аналогії, то з 1917 роком. А саме — з тим, як розвалюються імперії після поразок на фронті або виході з програшної для себе війни (як було з російською імперією після виходу зі світової війни).

У таких реальностях, із урахуванням того, що час спресовується, прискорюється, падіння РФ, її розвал може статися не в найближчі два роки, а набагато швидше.

Для українського суспільства й армії те, що відбувається, — це здобуття величезної моральної переваги, величезний ентузіазм, відчуття того, що перемога близька. Думаю, зафіксована соціологами цифра у 85% українців, впевнених у нашій перемозі, збільшиться.

Як збільшиться й кількість тих, хто готовий боротися далі та не йти на компроміси з агресором.

Це дає моральне право та впевненість президенту Зеленському відкидати пропозиції про будь-які переговори, таємні домовленості, "договорняки" з РФ і окремими представниками Заходу (і не тільки), які йому намагаються всіляко підсунути.

Про це, зокрема, каже вчорашня заява Зеленського. Україна і цим наступом, і подібними заявами у 200 день війни фіксує готовність воювати до кінця — до перемоги.