Геть від Росії. Україна починає масштабну деколонізацію: як, коли та чого торкнеться

Спільні назви вулиць і населених пунктів, пам'ятники, однакові традиції для неї аргумент на користь тези, що лежить в основі нинішньої агресії: "українці — один народ із росіянами". Якщо один народ, значить, Українська держава — помилка". Думка.

Верховна Рада ухвалила закон, який надає процесам деколонізації, що тривають в Україні, легітимні межі та визначає дієві механізми.

Після підписання президентом це буде не лише сукупність громадських ініціатив (їхня актуальність не зменшується!), а цілеспрямована державна політика.

Тобто маємо ситуацію, аналогічну до декомунізації: старт стихійного ленінопаду, ухвалення пакету законів, реалізація їх за участю органів влади й громадськості.

Але це не дивно, адже деколонізація є логічним продовженням декомунізації, я завжди казав, що вона має стати наступним етапом після позбавлення комуністичної спадщини.

Тому й механізми нового закону запозичені в тих, що були ухвалені у 2015-у та забезпечили очищення України від символіки СРСР.

Потреба в такій політиці обумовлюється не лише прагненням відновити історичну справедливість, коли ми позбавляємося насадженого нашій країні ззовні окупантами, того, що витісняло пам'ять про українське минуле та традиції. Головний мотив зараз — безпека.

Росія використовує власну імперську спадщину для збереження, відновлення та посилення імперського впливу на нашу державу.

Спільні назви вулиць і населених пунктів, пам'ятники, однакові традиції для неї є аргументом на користь тези, що лежить в основі нинішньої агресії: "українці — один народ із росіянами".

Якщо один народ, значить, Українська держава — помилка або непотрібна та шкідлива вигадка чи австрійського генштабу, чи Леніна, чи НАТО. Тому деколонізація в Україні зараз — це звільнення від імперської спадщини, яка використовується для відновлення імперського впливу.

Саме на це спрямований ухвалений парламентом законопроєкт 7253 "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії". Коротка історія законопроєкту. Його зареєстрували у квітні 2022 року кілька десятків депутатів.

Початковий текст був дуже невеликим і передбачав лише заборону давати географічним назвам імена, пов'язані з Росією. Тобто стосувався лише нових топонімів.

Профільний комітет із організації державної влади й самоврядування розширив проєкт перед другим читанням до великого деколонізаційного законопроєкту. Зміни напрацьовувалися за участю експертів, зокрема Українського інституту національної пам'яті.

Отже, суттєво доопрацьований і розширений законопроєкт внесли до зали. На жаль, під час першого голосування проросійському депутату Бужанському вдалося провалити його ухвалення, тому його відправили на доопрацювання. Але тепер він набрав 248 голосів за 226 необхідних.

Визначаються правові терміни, пов'язані з російською імперською політикою та її пропагандою. Російська імперська політика засуджується, її пропаганда забороняється (це стосується всіх форм російської державності від Московського царства до Росії, включаючи СРСР).

Забороняється пропаганда символіки російської імперської політики, визначаються винятки (структура цих статей закону подібна до структури відповідних статей закону про декомунізацію). Ідеться про символіку Росії в усіх її історичних формах.

Законом визначено перелік історичних форм існування Росії: Російське царство (Московське царство), Російська імперія, Російська республіка, Російська держава, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Визначено характеристики діячів, пов'язані з насадженням російської імперської політики: обіймали керівні посади в органах влади й управління, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях Росії, територіальних утвореннях, адміністративно-територіальних одиницях, у тому числі невизнаних, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи іншим способом зайнятих Росією (в усіх її історичних формах) і які брали участь чи сприяли реалізації російської імперської політики, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів.

а) будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів, пов'язаних із Росією; б) гімни чи його фрагменти; в) зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені російським імперським діячам; г) зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені особам, які публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших художніх творах, підтримували, глорифікували чи виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії; ґ) зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов'язаним зі здійсненням російської імперської політики; д) зображення гасел, цитат російських імперських діячів і тих, хто публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували чи виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії; е) зображення, написи, пов'язані з глорифікацією та виправданням російської імперської політики; є) топоніміка (назви міст і сіл, вулиць тощо), назви юридичних осіб на території України, яким присвоєно: Винятки стосуються символів, присвячених особам, пов'язаним із захистом політичних, економічних, культурних прав українського народу, розвитком української національної державності, науки, культури або з культурою поневолених народів Російської Федерації.

Публічний простір України позбавиться слідів присутності російської імперської пропаганди. Пам'ятники й інші зображення мають бути демонтовані. Об'єкти (географічні назви, об'єкти топоніміки, назви організацій, торгові марки тощо) мають бути перейменовані.

Юридичні особи (партії, громадські організації тощо) в разі порушення вимог закону щодо подання Мін'юсту підлягають судовій забороні.

Закон вніс необхідні зміни до низки суміжних законів, зокрема "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про місцеві державні адміністрації", "Про політичні партії в Україні", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань", "Про географічні назви", "Про інформацію", "Про громадські об'єднання", "Про присвоєння юридичним особам і об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних і святкових дат, назв і дат історичних подій", "Про правовий статус і пам'ять борців за незалежність у ХХ столітті".

Закон ще має підписати президент. Він набуде чинності через 3 місяці після офіційного опублікування. Після цього розпочнеться відлік строків виконання вимог закону.

Один місяць: юрособам слід перейменовуватися та змінити символіку, привести установчі документи у відповідність до закону. Три місяці: власникам слід змінити товарні знаки й торгові марки.

Пів року: місцеві ради, військові адміністрації мають демонтувати символіку та провести всі необхідні перейменування.

Далі діє антисаботажний механізм, як у законі про декомунізацію, — ще три місяці дається на виконання цих дій головам громад, потім три місяці — головам ОДА.

Парламент із подання органів самоврядування, військових адміністрацій і рекомендацій Інституту національної пам'яті перейменовує населені пункти й райони відповідно до вимог закону.

Національна комісія зі стандартів державної мови оприлюднить перелік населених пунктів, назви яких не відповідають стандартам державної мови, Верховна Рада перейменує їх на підставі рекомендацій комісії. Ухвалення проєкту не означає завершення деколонізації.

Навпаки, все по-справжньому тільки починається. Закон не тільки зобов'язує владу включитися в цю важливу роботу, а й дає важливі інструменти громадськості, кожному небайдужому.

Тому роботи справді вистачить усім, і вона може об'єднати всіх українців, які бажають жити в незалежній квітучій державі.

Свого часу декомунізація стала чи не найобговорюванішою реформою, адже за кожну нову назву вулиць, провулків, скверів, сіл і міст проходили суспільні дискусії.

Громадяни не просто шукали нові назви, це була масштабна розмова про цінності, про добро та зло, про невідворотність покарання за скоєні, хоч і не засуджені у звичайному порядку злочини. Таким став наш "антикомуністичний Нюрнберг".

Декомунізація в Україні була запізнілою, але все ще своєчасною політикою, яка дозволила нам зупинити невідворотний маховик правила "непокаране зло зростає".

Росія ж після "демократичної миті" на початку 1990-х свідомо повернулася на звичний і необхідний для її існування як імперії шлях автократії, тоталітаризму, воєн і злочинів проти людяності.

Але декомунізований простір і, як ми побачили, modus vivendi українців сприяли тому, що росіяни бродили нашими територіями, панічно шукаючи звичні для них "кіровські" та "ленінські", марно чекаючи на привітний прийом.

Ми знали, кого та що захищаємо, бо вже на той час, назвавши вулиці нашими іменами, повернули собі символічну власність на свою землю. У деколонізації ми поглиблюємо це глобальне завдання самоідентифікації, пошуку справжніх.