Зустріч G20 на Балі. Путін хоче домовитися із Заходом і укласти черговий "Мінськ"

Експерти кажуть: в обох випадках господар Кремля блефує, він просто намагається знайти спосіб змусити світ прийняти його умови. Публічність Путіна зазначає політолог Віктор Бобиренко.

Він каже, що раніше президент РФ виходив у маси двічі на рік, зараз двічі тільки за останній тиждень: на щорічному засіданні Валдайського дискусійного клубу та під час пресконференції в Сочі. І це не межа.

Експерти кажуть, що публічність Путіна є типовою для росіян дезінформаційною кампанією, за її допомогою російський президент планує вирішити кілька завдань.

"Поширення цієї концепції в інформаційному просторі дуже важливе для РФ, адже потім її розносять численні агенти впливу — умовні адвокати Росії. А таких у світі багато, у них різні статуси, і зараз вони актуалізувалися", — каже Фокусу політолог Петро Олещук.

Політтехнолог Сергій Гайдай упевнений: у Путіна взагалі такий стиль — може довго мовчати, а потім бути надмірно публічно активним.

"Зараз у Путіна очевидні проблеми — він вліз у війну, яку не може виграти й завдяки якій підвищив рівень соціального стресу всередині своєї країни та сильно змінив ставлення міжнародного співтовариства до себе.

Путіну доводиться думати, який вихід знайти, щоб, як мінімум, не все програти в цій ситуації. Тому ми бачимо регулярні його заяви", — пояснює Гайдай. Росія справді весь час всіляко намагається підштовхнути Україну до переговорів.

А українська сторона таку ідею всіляко відкидає.

Президент навіть підписав відповідний указ — про рішення РНБО "Про дії України у відповідь на спробу Російської Федерації анексувати території нашої держави з метою забезпечення безпеки євроатлантичного простору, України та відновлення її територіальної цілісності".

У ньому наголосив на неможливості проведення переговорів із президентом РФ Володимиром Путіним. Тому навряд чи варто очікувати, що до зустрічі у форматі G20 щось може змінитися, як би російська сторона не наполягала.

Саме тому Росія залучає згаданих агентів впливу, які в Європі озвучують меседжі Кремля, — таких як угорський прем'єр Віктор Орбан, президент Сербії Олександр Вучич чи експрем'єр Італії Сільвіо Берлусконі.

Всі вони так чи інакше посилають світові сигнал: "Путін хоче переговорів, тож треба з ним говорити". "Це твердження орієнтоване й на внутрішній російський ринок. Тероризм, яким займається РФ, — своєрідний сурогат перемоги для власного споживання.

Вони не можуть нічого іншого продемонструвати, крім обстрілів, атак, заяв погроз, тому їм важливо показати підтримку", — продовжує Олещук.

"Водночас Путін демонструє всьому світу, що президент України Володимир Зеленський — не той бік, із яким він готовий домовлятися, і що він нібито маріонетка в руках Заходу.

Путін хоче публічно розмовляти із Заходом чи з потужними світовими лідерами, яких він такими вважає, на кшталт президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана або керівника КНР Сі Цзіньпіна.

І всіляко намагається приховати, що Україні теж посилає якісь меседжі", — каже Фокусу Гайдай. Наприклад, такі пропозиції міг привезти президент бідної африканської держави Гвінея-Бісау Умару Сісокку Ембало, котрий минулого тижня спочатку відвідав Москву, а потім Київ.

Коли публічно почали говорити, що Ембало привіз послання від Путіна, президент РФ відмежувався від такої ідеї. "Він готовий до таємних переговорів із Україною, а до публічних — ні, тому що це означатиме: Путін програв.

Так звана спеціальна військова операція почалася з риторики, що Путін не домовлятиметься з "фашистським режимом Києва", а готовий домовлятися з українськими військовими, які мають усунути від влади Зеленського, — продовжує експерт.

— Він не хоче визнавати, що Зеленський, як мінімум, рівний йому гравець у міжнародній політиці". Свою уявну перевагу Путін хотів би продемонструвати найближчим часом — під час саміту країн Великої двадцятки, який стартує 15 листопада на Балі.

Раніше президент Індонезії Джоко Відодо анонсував особисту участь президента РФ. У Кремлі не дали чіткого розуміння, в якому форматі російський лідер може взяти участь у саміті G20.

У Москві заявляють, що остаточного рішення щодо участі немає, а в медіа вже з'явився кандидат на заміну Путіну — прем'єр-міністр Михайло Мішустін. "Думаю, у Володимира Путіна все ж таки поки немає остаточного плану щодо поїздки на саміт G20.

І на те є кілька причин, — вважає політолог Олещук. — Очевидно, що ця поїздка не стане дипломатичним тріумфом. Швидше за все, багатьма вона буде розцінена як своєрідний дипломатичний ляпас.

Тут можна згадати, як глава МЗС РФ Сергій Лавров "успішно" брав участь у дипломатичних зустрічах, коли з ним відмовлялися зустрічатися та навіть не хотіли фотографуватися поруч, вважаючи таке спілкування токсичним із політичної точки зору (7 липня на Балі відбулася зустріч міністрів закордонних справ "групи двадцяти", під час якої міністри Великої сімки не прийшли на вечерю, на якій був Лавров — ред).

Ті, хто запросив Путіна на саміт, зараз у незручній ситуації. "Очевидно, що лідери більшості держав G20 жодних переговорів вести з Путіним не збираються, — продовжує Олещук.

— Крім того, після останніх терористичних актів президент України закликав виключити Росію з G20 та відкликати запрошення на саміт. Навряд чи це станеться саме зараз, але добре, що ця ідея була озвучена.

І в міру того, як Росія набуває все виразнішого іміджу держави-терориста, представники розвинених держав замислюватимуться, наскільки взагалі потрібно себе з ним асоціювати.

Навіть розвинені держави, які входять до G20 і тією чи іншою мірою підтримують російський режим, навряд чи хочуть ставити себе на один щабель із керівництвом Росії". Тому Путін не має причин для особистої участі в G20, не існує вигод, які б дала йому ця поїздка.

Хоча все ж таки в інформаційному полі обговорюють перспективу особистої зустрічі президента України Володимира Зеленського та господаря Кремля.

Сергій Гайдай вважає, що ймовірність невелика: "Зеленському ця зустріч не вигідна, адже він розуміє, що домовитися з Путіним зараз ні про що неможливо, і головне — немає сенсу.

Він остаточно зрозумів, що всі питання в наших відносинах із Росією вирішуються на полі бою, де потрібно вигравати. Все інше — дуже небезпечна гра. Усі спроби України домовитися з Путіним за різних президентів несли для нашої держави небезпеку та загрозу.

Ми бачимо це з 2014 року. Жодні обіцянки російське керівництво не виконує та використовує будь-які домовленості як слабкість і можливість ввести в оману протилежний бік". Експерти вкотре повторюють: із Росією Україні зараз говорити нема про що.

Все, що може вимагати Україна, — це повне виведення російських військ за межі 1991 року та компенсації за збитки, заподіяні під час цієї агресії. Росія ж хоче зафіксувати ситуацію такою, як є, тобто анексію окупованих територій.