Кінець війни до Нового року: чому Бразилія та Індія кинулися мирити Україну та Росію

У російської війни проти України, схоже, вже є дедлайн, але немає кордонів… Протягом останніх тижнів світ раптово почав перейматися миром в Україні. Та йдеться радше про процес, а не результат: ключові бенефіціари завершення війни в нашій країні наразі не домовилися.

Найактивнішу "боротьбу за мир" влаштував Китай, втягнувши у неї більшість країн Глобального Півдня. Лідер КНР Сі Цзіньпін закликав до "створення сприятливих умов для політичного врегулювання війни в Україні".

Перед тим Китай озвучив свою — укорочену — версію мирного плану з 6 пунктів, яку одразу підтримала Бразилія, потім ПАР і, фактично, Індія. Спецпосланець Нью-Делі в цей момент гасає країнами БРІКС, де товче воду в ступі, мовляв, світу потрібен мир.

Далі політична "ступа" летить у Кремль, де непокоїтиметься проблемами світової безпеки спільно з Путіним, обговоривши сто разів обговорений план. Не тільки Глобальний Південь, а й західні демократії — "у миротворчому тренді".

"Зараз настав момент для обговорення, як вийти із ситуації війни та прийти до миру в Україні", — сказав канцлер Шольц, додавши: "Росія повинна брати участь у наступному Саміті миру".

Напевно, можна сказати одне: такий поспіх виник тому, що світ намагається завершити цю важку для всіх війну. Навіть можна назвати бажаний дедлайн — до кінця поточного року.

Про це говорили дипломати, навіть президент Зеленський після консультацій із Заходом казав: "…Ми можемо завершити гарячу фазу війни, ми можемо спробувати це зробити до кінця цього року… Ми хочемо це зробити".

Очевидно, ця дата сформульована на непублічних зустрічах і тепер стала часовим маркером. Та розмови про мир ще зовсім не свідчать про намір домовлятися.

Радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван відвідав Китай, де говорив із лідером КНР Сі Цзіньпіном, зокрема й про Україну. Але точок дотику вони не знайшли. Ключове питання — доля кордонів і майбутнє Путіна.

Пекін зацікавлений у збереженні нинішнього статусу-кво кремлівського диктатора. Тому Сі просуває дуже загальну формулу миру, основою якої є припинення бойових дій (замороження війни по лінії фронту, як цього прагне РФ), а також виступає проти контрнаступу ЗСУ на Курщині.

Китай формально підтримує територіальну цілісність України, але вірити в щирість його слів дуже важко. США гарантовано підтримують цілісність нашої держави, а ось з інших питань у них розбіжності з КНР. Про позицію Європи важко щось сказати.

З одного боку, ФРН, наприклад, підтримує українську формулу припинення війни. З іншого, західні медіа пишуть, що канцлер ФРН нишком готує угоду, згідно з якою РФ "миротворчо" зможе зберегти всі захоплені території.

Лише є проблема: отой влаштований поспіхом "мирний марафон" дуже схожий на протистояння мокрого з холодним, де змагання відбуваються в зовсім різних площинах і за різними законами фізики.

Китайці прагнуть поторгуватися за сфери впливу та ресурси, а Захід шукає нового формату безпеки на континенті. Отже, переможець у цьому забігу може визначитись випадково, і не обовʼязково — справедливо.