На оздоровлення в Туреччину цього року виїхали 800 сиріт із опікунами в рамках проєкту "Дитинство без війни"

Влітку і восени цього року 800 дітей разом з опікунами мали можливість виїхати відпочити на середземноморському узбережжі. Цими дітьми опікується Благодійний Фонд Руслана Шостака, а проєкт фонду має назву "Дитинство без війни".

Упродовж літа-осені 2023 року проєкт Благодійного Фонду Руслана Шостака надав можливість для оздоровлення в Туреччині майже 800 дітям та їх опікунам. Всі вони з різних куточків України, зокрема з прифронтових та деокупованих регіонів.

Дехто з цих дітей пережили надскладні випробування, живучи в окупації, нелюдських умовах, серед руїн та під обстрілами. Про це йдеться у статті "Як живуть у Туреччині діти-сироти, евакуйовані з України".

Журналісти дослідили історії дітей, якими опікується Благодійний Фонд Руслана Шостака, та опублікували кілька вражаючих історій. Герої однієї з історій – Галина та Олександр Шкребети. Вони виховують 13 дітей (4 рідних та 9 під опікою) у ДБСТ.

У Туреччину з мамою приїхали шестеро дітей. Сім’я мешкала в селі Олешки Херсонської області, в окупації були 11 місяців. Тато і старші діти й тоді допомагали людям: діставали їжу, купували хліб і розвозили людям по домівках під обстрілами.

Двох хлопчиків (6 і 7 років) сімʼя взяла під тимчасову опіку вже під час війни. У Олешках обстріли траплялися мало не щодня, а то й по кілька разів на день. Діти навчилися розрізняти по звуку, з чого стріляють.

Сім'я наважилася виїхати лише тоді, коли снаряд влучив у їхній будинок, перетворивши його на згарище. Того дня йшов дощ, діти вибігли з хати в останній момент, хто в чому був.

Сумку з документами встигли прихопити, а грошима на дорогу, одягом та їжею допомагали друзі та навіть незнайомі люди. Дорога на підконтрольну частину України була тривалою, загалом подолали більше 5 тис. км.

Чоловік пані Галини і старші діти залишилися в Україні працювати та допомагати людям. Анталія після окупації видалася сім'ї Шкребетів дивом і райським місцем.

Діти бували на морі раніше, а от за кордон виїхали вперше, тут, у мирній країні, їх вразила тиша… "Тут не чути вибухів, немає повітряних тривог, ми навіть чуємо тут, як співають пташки.

Коли приїхали, то вперше за довгий час нарешті виспалися", – розповідають евакуйовані в Анталію діти.

В іншій історії учасниця благодійного проєкту "Дитинство без війни", мама-опікунка Тамара Соромля, розповіла, що на початку літа вона приїхала на оздоровлення у Туреччину із трьома прийомними дітьми з містечка Нова Олександрівка Херсонської області.

Коли розпочалася повномасштабна війна, прийомний син пані Тамари Олег був на навчанні в Херсонському ліцеї. Вранці 24-го лютого жінці зателефонували з навчального закладу і попросили забрати хлопчика додому.

Але зробити цього жінка не могла, бо громадський транспорт уже не їздив, а власної автівки в сім'ї немає. Просити у когось було безнадійно, бо в момент загальної паніки та хаосу кожен думав про свою родину.

Але в Херсоні жив рідний старший син пані Тамари, він і забрав Олежика з ліцею до себе додому, який знаходився поблизу Антонівського мосту. Аби дістатися туди, хлопцям довелося йти цілий день пішки під обстрілами, а потім ще довгих 11 місяців жити у постійній небезпеці.

Ще одна історія – це трагічна розповідь про розлучену з батьками 14-річну Софійку, що мешкала з сім'єю у селі Мала Каховка Херсонської області.

Ця територія зараз окупована, і весь час дитина постійно перебувала в страху, ховаючись у підвалі від окупантів, які залякували населення, здійснювали насильницькі дії по відношенню до місцевих. 6 червня 2022 року Софійці разом з бабусею вдалося покинути домівку.

Перш ніж потрапити на підконтрольну частину України, їм довелося подолати дуже довгий шлях через територію Росії, Литви, Латвії, Польщі. Але татові та мамі Софійки виїхати так і не вдалося.

Відомо, що тата дитини катували окупанти під час проходження фільтраційних заходів, після чого виїзд обом батькам було заборонено. Родина внесена в електронну базу для подальшого направлення у "фільтраційні табори".

Після вибуху на Каховській ГЕС зв'язок із татом та мамою був утрачений, і зараз будь-яка інформація про їх місце перебування відсутня. Зараз дівчинка з бабусею під прихистком проєкту "Дитинство без війни" перебуває у Туреччині, й вони безмежно вдячні за цю можливість.

За даними журналістів, діти вже рік і вісім місяців перебувають у Туреччині, насолоджуючись не лише сонцем і морем, а й отримуючи кваліфіковану медичну підтримку, українську освіту відповідно до вимог Міносвіти, умови проживання відповідно до вимог МОЗ.

"Дитинство без війни" – це наймасштабніший, найкоштовніший та найтриваліший наш благодійний проєкт.

Він уже набув рис універсальної програми, яку можна реалізувати будь-де, допомагати не лише тимчасово, а й змінити життя дітей та їхнє майбутнє", – розповів засновник та меценат проєкту "Дитинство без війни" Руслан Шостак.

За його словами, аби підтримати дітей після пережитого та полегшити адаптацію до нових умов, з ними займалися психологи та волонтери з усього світу. За час існування проєкту до команди "Дитинства без війни" доєдналося більше 300 волонтерів з різних куточків світу.

Зараз проєкт продовжується і його засновник дякує усім, хто допомагає в його втіленні. Нагадаємо, у березні минулого року в межах проєкту "Дитинство без війни" Благодійного фонду Руслана Шостака було врятовано з зони активних бойових дій близько 2000 дітей-сиріт.

Усі вони були евакуйовані до Туреччини.

Раніше повідомлялось, що 14 грудня Благодійний Фонд Руслана Шостака та лінія магазинів EVA за підтримки 27 брендів-партнерів запустили ініціативу "Стражі світла" з метою зібрати кошти на забезпечення підопічних проєкту "Дитинство без війни" – дітей, позбавлених батьківського піклування та евакуйованих до Туреччини на час війни в Україні.