Ультимативна зброя античності: містичний грецький вогонь

Ця грізна зброя була здатна випускати величезні язики полум'я безперервним струменем, знищуючи все на своєму шляху вогнем, який майже неможливо було загасити.

Хоча точний рецепт суміші досі залишається загадкою, історики вважають, що їм вдалося розкрити деякі неймовірні практичні способи використання цієї таємничої стародавньої зброї, пишуть Ancient Origins. У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал.

Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки! Розроблений Візантійською імперією у 7 столітті, грецький вогонь став для Греції справжнім проривом у морській війні.

Хоча точне походження грецького вогню невідоме, багато хто вважає, що його винайшов сирійський інженер, на ім'я Каллінікос. На жаль, про Каллінікоса та його життєвий шлях відомо небагато.

Однак припускають, що Каллінікос приніс свій винахід візантійському імператору десь у 7 столітті, що призвело до його широкого використання в політичних і військових цілях.

Ті, хто не вірить історії Каллінікоса, кажуть, що рецепт грецького вогню був секретом, який ретельно охоронявся і передавався з покоління в покоління візантійськими воєначальниками та вченими. Хай там як, сила грецького вогню була незаперечною.

Записи свідчать, що він містив потужну суміш нафти, негашеного вапна та інших невідомих інгредієнтів. Вважається, що це поєднання зробило його однією з найбільш легкозаймистих і небезпечних речовин свого часу.

Маючи у своєму розпорядженні цю зброю, візантійці могли відбивати напади загарбників, а також утримувати позиції під час облог своєї столиці, Константинополя.

Попри остаточний занепад, спадщина грецького вогню жила як символ візантійської винахідливості та технологічної досконалості.

Вплив цієї зброї на хід історії неможливо переоцінити, адже вона відіграла ключову роль в обороні Константинополя та збереженні Візантійської імперії. Як згадувалося раніше, точний склад грецького вогню залишається загадкою донині.

Так само таємничий, як і його походження, рецепт грецького вогню ретельно охоронявся і з часом був втрачений. Однак є деякі припущення щодо додаткових хімічних речовин, які використовували для виробництва цієї зброї.

Деякі історичні джерела припускають, що до складу грецького вогню входили селітра, олія і сірка. Це мало б сенс, оскільки сірку, зокрема, широко використовували греки для різних цілей, включаючи фумігацію, медицину і виробництво зброї.

Сірка також іноді використовувалася по всій Європі для виробництва піротехніки, наприклад, для давньоримських цирків, тому її використання у створенні грецького вогню є дуже ймовірним.

Інші джерела згадують про використання негашеного вапна, яке є високореактивною формою оксиду кальцію, що може спричинити самозаймання. Вважається, що точне поєднання цих інгредієнтів зробило грецький вогонь легкозаймистим, і його важко було загасити.

Попри безліч теорій про склад грецького вогню, точний рецепт залишається невідомим. Сьогодні точні властивості грецького вогню залишаються предметом спекуляцій і є предметом гострих дискусій серед істориків та науковців.

Через свою широку ефективність грецький вогонь використовувався переважно у морській та облоговій війні. У морських битвах його часто використовували як вогнемет, спрямований на ворожі кораблі, підпалюючи їх хімічним полум'ям, яке було майже неможливо загасити.

Під час оборони Константинополя Візантійською імперією від арабських і перських загарбників, використання грецького вогню створило навколо міста вогняну стіну, через яку ворогу було важко проникнути.

Коли вороги брали в облогу міста і фортеці, грецький вогонь використовували для захисту стін і нападу на противників. Ця зброя була особливо корисною для захисту від ворожих солдатів, які намагалися піднятися на стіни, оскільки її можна було спрямувати на них і підпалити.

Крім того, грецький вогонь також використовувався для психологічної війни, оскільки вигляд і звук зброї сам по собі залякував ворожих солдатів.

Вороги, що знаходилися досить близько, стикалися з прямим гнівом грецького вогню, в той час як ті, що були трохи далі, боялися підійти ближче. Потужна зброя привернула увагу венеціанців, які були заінтриговані її страхітливими ефектами.

Через торгівлю та військову взаємодію з Візантією венеціанці дізналися все, що могли, про грецький вогонь, і незабаром вирішили зробити свою версію. Однак венеціанці не просто скопіювали візантійський винахід.

Вони модифікували його, створивши свою версію зброї, щоб зробити її ще руйнівнішою у морській війні. Вони встановили цю зброю на своїх кораблях, і вона стала страхітливим видовищем.

Полум'я грецького вогню прилипало до ворожих кораблів, спричиняючи хаос і плутанину на палубі. Коли полум'я перекидалося на інші кораблі, ворожий флот перетворювався на палаючу масу, нездатну ні маневрувати, ні врятуватися втечею.

Венеціанці швидко зрозуміли, що грецький вогонь може змінити хід їхніх конфліктів з османами. Вони застосували цю зброю в кількох ключових морських битвах, включаючи битву при Андросі в 1303 році і битву при Галліполі в 1416 році.

Османський флот зазнав великих втрат у цих битвах, а венеціанці вийшли переможцями, причому грецький вогонь відіграв вирішальну роль.

Хоча не все відомо про грецький вогонь, історики зробили чудову роботу, розкривши деякі з найцікавіших способів його використання протягом історії. Можна лише уявити, наскільки інакше склалася б історія, якби не потужна зброя античності.

Попри свій остаточний занепад, спадщина грецького вогню живе як символ візантійської винахідливості і технологічної досконалості, і донині залишається важливою частиною військової історії.