Коли бʼються дві зграї, математика не на нашу користь: чому шлях несвободи веде до російського рабства

Бо коли просто бʼються дві зграї, математика не на нашу користь — і ми з цим нічого не зробимо. НА ШЛЯХУ ДО НЕСВОБОДИ Road to unfreedom. Так називалась книжка Тімоті Снайдера, яку він видав 2018 року. Там ішлося про Америку, Європу та Росію.

У ній автор, зокрема, аналізує, як Кремль намагається затягнути у воронку несвободи колективний Захід.

Велика війна, яку Росія розвʼязала проти України, розбудила деяких (далеко на всіх) західних лідерів і вони згадали, що свобода — не перманентний стан, а динамічна реальність, яку потрібно відстоювати та плекати щодня.

В Україні ми програємо війну, бо стали на шлях несвободи. Ми повірили, що аби перемогти дракона, ми маємо уподібнитися до нього. Стати таким самим драконом, тільки під іншим прапором. Так СРСР воював із Третім Райхом.

Два людиноненависницькі режими зійшлися у смертельному герці. І переміг той, який виявився ресурнішим (зокрема через підтримку західних демократій) та жорстокішим. Що довше триває війна, то сильніше в нас проявляються риси, спільні із нашим ворогом.

То ясніше в гаслі "Україна понад усе!" проступає відлуння "Deutschland über alles". То менше терпимості до опонентів. То частіше закон без найменших сумнівів приноситься у жертву доцільності. То яскравіше розцвітає корупція.

То частіше здоровий глузд програє авторитету одноосібного лідера. То більше пропаганди в ефірі.

І то рідше можновладці згадують конституційну декларацію: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Lebensraum став важливішим за людей… Наша трагедія в тому, що у лобовому зіткненні подібних систем спрацьовує елементарна математика: виграє той, у кого більше ресурсів — людей, озброєння, фінансів, територій тощо.

Давид має шанс перемогти Голіафа тільки тоді, коли він відмовляється приймати навʼязані Голіафом правила війни. Тому, коли ми 2022-го діяли як ССО, ми вигравали.

Як тільки ми повернулися до радянської школи ведення війни (апогеєм чого стало призначення на посаду нинішнього головкома), ми вже півтора року поступово втрачаємо міста, села, людей і… надію. Шлях несвободи веде до російського рабства.

Коли на нашому прапорі гасла "Гідність!" та "За нашу і вашу свободу" заступив клич "Слава нації! Смерть ворогам!", ми стали на шлях поразки. Бо коли просто бʼються дві зграї, математика не на нашу користь. І ми з цим нічого не зробимо.

Що більше буде радянщини в армії, бусифікації — в тилу, корупції — у владних кабінетах, нетерпимості у владних головах, то менше свободи залишатиметься в Україні. А без свободи не буває гідності.

Як говорив великий українець Борис Антоненко-Давидович: "Я не толстовець, що не противиться злу, але я певен, що не доведе до добра наслідування найгірших рис своїх супротивників. Бо за що ж тоді боротися і важити своїм життям?".

І далі, перефразовуючи класика: "Адже несвобода, навіть під українським національним прапором, оспівана українською мовою, залишається злом"… Україна гідності має шанс вистояти у нерівній борні із Росією.