Хто миритиме Україну з Росією? Чому "західний курс" Ердогана веде до спроби закінчення війни

Це може стосуватися й України. У Вільнюсі зʼясувалося, що Ердоган уже на короткій нозі з головою Білого Дому. Преса назвала це "новим етапом відносин Туреччини та США". Я тут спробував розібратися, в чому він полягатиме.

Формально, Анкара чемно дослухалася до рекомендацій Вашингтону, і тепер збирається розблокувати вступ Швеції в НАТО. Цю перемогу Байден заслужено присвоїв собі.

Реально ж, виглядає, що американському президентові вдалося повернути непокірного президента Туреччини у свій політичний "табун", і тепер Uncle Sam отримує серйозного партнера для політичних ігрищ на Близькому Сході, зокрема — для протидії Китаю та РФ.

"Хід Ердоганом" дозволить США круто вплинути на розклад сил у регіоні. До останнього Туреччина коливалася між стратегічними полюсами – Вашингтоном і Москвою. В якийсь момент Ердогана — небезпідставно — вже навіть називали "проросійським".

Він досі зберігає торгівлю з Москвою, — попри західні санкції. Тепер у Туреччини може зʼявитися інша місія: країна посилить власну гру на Близькому Сході, витискаючи звідкись ослаблих росіян та конкуруючи з Пекіном за посилення впливу у регіоні.

Навіть на тому ж пострадянському просторі, де члени трухлявого путінського ОДКБ давно вже шукають собі нових кураторів, Туреччина, підтримана США, була б непоганою альтернативою КНР.

Злі язики навіть подейкують, що радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван тепер хоче запустити Туреччину як свого троянського коня в ЄС, аби "підірвати" цю демократичну організацію зсередини.

Принаймні, турецький президент уже натякнув, що не проти обміняти вступний квиток для Швеції в НАТО на приєднання цієї азійської держави до ЄС. Тепер найцікавіше: схоже, Ердоган може отримати від США статус головного перемовника по РФ.

Президент Туреччини став однозначно проукраїнським і водночас демонструє свою здатність впливати на РФ.

Впадає в око, наскільки самовпевнено Ердоган поводив себе щодо Путіна останнім часом: диктував умови по зерновій угоді (мовляв, не на 3 місяці, а два роки), без особливого погодження з Кремлем передав Києву лідерів "Азову", а тепер навіть викликає на серпень бункерного фюрера на розмову до Анкари.

Того самого, який боїться ордеру на арешт від міжнародного кримінального суду дужче, ніж привиду Степана Бандери.