Пекін дає гроші на вбивство українців: що означає відкриття китайського фінансового ринку для РФ

Financial Times описує, як Китай черговий раз намагається врятувати Росію від поразки. Так от, Китай оголосив, що дозволить російським енергетичним гігантам випускати так звані "панда-бонди". Це такі облігації в юанях, які зможуть купувати китайські інвестори.

Це полегшить для російських компаній доступ до грошей і вперше за час повномасштабної війни відкриє для них внутрішній фінансовий ринок Китаю. На перший погляд, новина не катастрофічна, бо глобально це не врятує російську економіку. Але сам тренд дуже небезпечний.

Чому? Ну бо у 2022 році американські та європейські санкції закрили російським позичальникам шлях до світових фінансових ринків. Китайські банки тоді остерігалися працювати напряму з Москвою, щоб не потрапити під вторинні санкції.

Сьогодні ж Китай усе менше боїться обмежень, а юань стає ключовим інструментом підтримки підсанкційної російської економіки. По факту, вони фінансують вбивство українців. Поки що дозволи на випуск "панда-бондів" обмежені. Китайці не хочуть відверто підставлятися.

Але вже розглядають варіанти, як допомогти, наприклад, "Росатому", який досі не під міжнародними санкціями. Питання в тому, скільки реально коштів Росія зможе залучити. Дефіцит бюджету РФ за перше півріччя 2025 року склав 4,9 трлн рублів ($61 млрд).

У Фонді нацдобробуту на кінець 2024-го лишалося менше $50 млрд — цього вже не вистачить навіть на покриття дірки. Щоб зменшити дефіцит, Росія планує різати невоєнні витрати. Зокрема, субсидії футбольним клубам, збитковим санаторіям тощо.

Це дасть максимум $25 млрд економії або менше половини потрібного. Для порівняння: коли "Русал" востаннє випускав "панда-бонди" у 2017-му, він залучив лише $210 млн. Це копійки у масштабах теперішніх потреб Кремля. Але головне в цій історії інше.

Факт того, що Китай шукає способи підтримати російську економіку юанем, підтверджує просту істину. Китай був і залишається союзником Росії та ворогом України.

І всі в Україні, хто досі вірить у "дружбу з Пекіном" та розказує всі ці роки, що Китай нам більші друзі, чим умовні "англосакси", або наївні дурні, або свідомі вороги. Такі як росіяни. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції.