Грузія йде до Росії: як Заходу не допустити появи у Путіна ще одного союзника

Політично Грузія стає дедалі більше схожою на Росію, попереджає експертка з цієї країни, політологиня Лора Торнтон у колонці для Politico. Заходу потрібно щось робити — інакше Путін отримає ще одного зовнішнього союзника.

Минулого тижня ми з чоловіком прокинулися від повідомлень від мого пасинка про те, як ОМОН застосував до нього сльозогінний газ під час протестів у Тбілісі.

Він і багато інших виходили на вулиці щоночі протягом двох тижнів, мирно висловлюючи свою незгоду з новим законом про іноземних агентів, що його проштовхувала через парламент керівна партія "Грузинська мрія" (ГМ), тоді як опозиційних депутатів вигнали з парламенту.

Цей закон багато в чому повторює російський закон про іноземних агентів, який значно обмежив організації громадянського суспільства, що отримують гроші зі США та Європи, назвавши їх "іноземними агентами", навіть якщо їхня робота має благодійний, розвивальний або освітній характер.

Крім такого ярлика, закон дасть змогу уряду проводити розслідування щодо них, отримувати доступ до особистих даних, вимагати докладної звітності та накладати обмеження, штрафи й тюремні строки на засоби масової інформації та громадські групи, що вважаються такими, що не дотримуються вимог.

Важливим моментом тут є те, що в законі конкретно визначено країни, які історично були західними союзниками і друзями Грузії, як супротивників, водночас, зокрема, не згадано Росію — країну, яка фізично окупує чверть Грузії, яка здійснює повзучу окупацію та постійно чинить згубний вплив на політику країни й людей за допомогою фінансових, технологічних і дезінформаційних операцій.

Уряд Грузії ясно дав зрозуміти, що він змінив сценарій, помінявши місцями друзів і ворогів. Ось чому мій пасинок і багато інших грузинів, які гаряче вірять, що майбутнє їхньої країни залежить від ЄС і НАТО, вийшли на вулиці.

Це вже друга спроба уряду Грузії ухвалити цей закон — і цього разу він сповнений рішучості довести справу до кінця. У березні минулого року той самий закон був зустрінутий з тією ж люттю, що й сьогодні.

Але в той час статус кандидата в ЄС висів перед урядом ГМ як привабливий пряник. Зіткнувшись із різким засудженням з боку ЄС, США, Європейського суду з прав людини та громадськості, уряд відступив.

Але хоча пізніше того ж року Грузію нагородили кандидатурою в ЄС, було зрозуміло — як я тоді писала — що це ще не кінець.

Одразу після того, як уряд ГМ скасував закон, тодішній голова партії та нинішній прем'єр-міністр Іраклі Кобахідзе заявив, що протести були "ліберально-фашистською кампанією", керованою "ЛГБТК-пропагандою".

Тим часом тодішній прем'єр-міністр Іраклі Гарібашвілі звинуватив громадянське суспільство в тому, що воно є "анархістами", які виконують бажання "партії глобальної війни", маючи на увазі США та країни-члени ЄС. Але дві речі у 2023 році відрізнялися від сьогоднішніх.

По-перше, зараз рік виборів.

І, як і честолюбні автократи в усьому світі, уряд ГМ розуміє, що нагляд, який здійснюють організації громадянського суспільства, особливо за допомогою спостереження за виборами, може викрити порушення і підірвати легітимність їхньої можливої перемоги.

Новий закон допоможе звести нанівець ці зусилля. По-друге, хоча уряд ГМ протягом багатьох років був непослідовним у своїх зовнішньополітичних посланнях, я вважаю, що він нарешті вибрав свою траєкторію — і вона не спрямована на Захід.

Членство в ЄС далеко, і реформи, необхідні для членства, можуть також поставити під загрозу контроль партії над владою.

По-справжньому вільні та справедливі вибори, неупереджена судова система, верховенство закону, сильне та вільне громадянське суспільство і засоби масової інформації, чітке розмежування між державними службовцями та політичними призначенцями, захист маргіналізованих спільнот, а також прозорі та підзвітні сили безпеки — все це може не бути частиною ігрового поля, яке й надалі приноситиме партії перемогу.

Як ясно заявив один депутат від правлячої партії: "ЄС не головне", і Грузія не повинна приєднуватися до аморального органу. Тим часом прем'єр-міністр Кобахідзе, по суті, назвав США ворогом і брехуном, заявивши, що вони зробили дві "революції" в Грузії.

Примітно, що це схоже на лінію Кремля, який звинувачує Захід у розпалюванні протестів, водночас заступник голови Ради Безпеки Росії Дмитро Медведєв припустив, що в цьому замішана "відома голлівудська рука".

Грузія — це застережлива історія, про яку багато хто з нас кричав протягом багатьох років, але вона залишилася поза увагою.

Ті з нас, хто працював як практики демократії по всьому світу, знають попереджувальні ознаки занепаду, і ми відзначили Грузію в цьому сенсі десять років тому.

Іллібералізм — це ворота до автократії, і, як ми бачили на прикладі Угорщини та Польщі, Туреччини та Індії, у цієї програми є чіткий перший крок.

Наприклад, оголосивши війну спільноті ЛГБТК+ і прикриваючи ці напади словами "збереження релігії" і "традиції", Грузія закріпила гетеросексуальні шлюби у своїй конституції 2016 року — це був чистий комунікаційний виверт, оскільки одностатеві шлюби вже були незаконними за законом.

Далі йдуть спроби витіснити жінок із суспільного життя за допомогою безлічі погроз сексуального характеру, які часто здійснюються службами державної безпеки або поліцією, а також заходів із декриміналізації домашнього насильства.

Наприклад, публікація відеозаписів особистого життя жінок-лідерок і активісток є ефективною тактикою витіснення жінок з публічної сфери — і Грузія перевершила саму себе в цій галузі.

Потім відбуваються напади на іммігрантів і кольорових людей, до числа яких у випадку Грузії входять турки, мусульмани й етнічні азербайджанці.

Усе це покликане підтвердити традиційну ієрархію, в якій на вершині перебувають привілейовані білі православні чоловіки, що володіють найбільшою владою.

Авторитарний сценарій також включає нападки на незалежні ЗМІ, громадянське суспільство і незалежні інститути, які слугують стримувальним чинником для уряду.

Знову ж таки, Грузія досягла успіху тут, застосовуючи каральні заходи проти ЗМІ, а тепер ухваливши цей закон про іноземних агентів. Цю траєкторію буде важко повернути назад.

Грузія вже вскочила на поїзд Консервативної конференції політичних дій (CPAC), приєднавшись до прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та інших європейських улюбленців антилібералізму.

Кобахідзе виступав на CPAC в Угорщині тільки минулого місяця, високо оцінивши керівництво Орбана, заявивши, що лібералів потрібно бити кувалдою, зажадав покласти край "пропаганді ЛГБТК" і звинуватив у всьому США і Європу.

У відповідь США та ЄС мають бути обережними, щоб не домогтися саме того, чого хоче уряд ГМ. Скорочення допомоги — особливо громадянському суспільству — може призвести до закриття важливих демократичних організацій на місцях.

Найімовірніше, слід розглянути можливість хірургічного скорочення повноважень грузинського уряду, проведення спільних навчань та іншої двосторонньої підтримки.

Крім того, необхідні санкції проти законодавців і керівників уряду, які підтримують цей закон, а також проти колишнього прем'єр-міністра Бідзіни Іванішвілі — російського олігарха, який продовжує залишатися силою, що стоїть за правлячою партією.

Нам потрібно реагувати швидше, перш ніж ще одна кісточка доміно впаде в недемократичному напрямку Кремля. Важливо розгледіти ранні ознаки антилібералізму і не чекати, поки дітей отруюватимуть газом на вулицях.