Росія закінчиться в Криму. Віталій Капранов — про те, як Путін накладе на себе руки, а Росію пошматують на новій Ялтинській конференції

Шевченка, на історичних прикладах доводить, що майбутня битва за Крим стане могилою останньої Російської імперії, Путін закінчить суїцидом, а Байден, Макрон і Шольц в колишньому царському палаці в Ялті роззброять і розділять Росію.

З видавцем поговорила Олена Трибушна, головна редакторка і ведуча YouTube-каналу Є питання.

— Рік тому, приблизно в ці самі дати, ми говорили з вами про Крим, і ви сказали, що Крим це — місце, де закінчуються всі імперії, що там закінчиться і російська імперія, а останній президент Росії покінчить самогубством в Криму, бо анексією Криму він загнав себе в пастку.

Коли вже суїцид? Відео дня — Сподіваюсь, що свято, коли він нарешті накладе на себе руки в Криму, незабаром настане.

А для тих, хто сумнівається в тому, що вся Росія завершиться в Криму, я нагадаю, що Радянський Союз завершився в Криму — на дачі в Форосі був заарештований Михайло Сергійович Горбачов, перший і останній президент Радянського Союзу, і саме тоді настав капець Радянському Союзу.

Крим взагалі сакральне місце, і це видно з усіх історичних даних.

Там закінчила своє існування Скіфська держава, коли Росія захопила Кримське ханство, через 70 років сталась Кримська війна, і за підсумками Кримської війни тоді діючий імператор фактично наклав на себе руки — він вийшов на парад взимку без шинелі в одному мундирі, застудився і помер від запалення легенів, тобто він там таки наклав на себе руки.

Історичних даних не бракує, а те, що сьогодні відбувається — це всього-на-всього втілення сакральних речей.

Як би ми зі сміхом не ставились до цього питання, але Крим виходить в історії сакральною точкою для Росії, в якій вона гинула уже двічі і, сподіваємось, зараз загине втретє. Все іде за планом.

— Бути загрозою для України Росія перестане лише тоді, коли вона розпадеться як імперія? — Безперечно. Тільки тоді. Яка б не була велика наша планета, а ми з Росією разом на ній не вміщаємось. Навіть якщо збільшити Землю вдвічі, все одно ми разом там не вмістимось.

А знаєте чому? Річ у тім, що в національному міфі, який збудувала для себе Росія, нема місця нам. Запитайте будь-якого найхорошішого росіянина, звідки росіяни походять, він скаже — з Києва. Спитайте звідки ваша мова, вони скажуть — це мова церковних книг, які в Києві були.

Вони повністю претендують на наше минуле, і існування нас — заперечує існування їх. От в чому головний секрет того, що українців постійно називають зрадниками. Українці для них зрадники. Ми довго над цим думали — кого ж ми зрадили, а все дуже просто.

Українці — це єдиний матеріал, з якого можна зробити росіян.

Росіян як таких фактично не існує, вони не мають власної ідентичності, а от русифіковані українці — це прекрасний матеріал для нових громадян імперії, і кожен, хто є українцем — він відмовився бути росіянином.

Людина, яка говорить українською, відмовилась від російської ідентичності, а значить вона хто? Значить вона зрадник. Он казах може розмовляти казахською мовою, бути радикалом — його ніколи не назвуть зрадником, тому що він казах.

Татарин не буде зрадником, а українець — завжди буде для росіян зрадником, бо їх логіка: якщо ти говориш українською мовою, то за що ти так ненавидиш російську? Якось нас спитали в юності журналісти: «От ви видаєте українські книжки, за що ви таке ненавидите російські?».

Тому ми не вліземо на одну планету, ми не вмістимось на ній. Хтось повинен зникнути, і зараз ми воюємо за те, щоб це були не ми. — Але питання не тільки в мові. Людина може говорити українською, але бути малоросом.

Ви нещодавно зробили блог про те, чим відрізнялись малороси від українців. Якщо це перекласти на сьогодення, кого ви сьогодні вважаєте малоросами? — Свідому частину українців розділяли завжди на дві течії: незалежники і автономісти.

Один з найяскравіших прикладів автономістів — це Михайло Драгоманов, дядько Лесі Українки.

Він був автономістом, але, як це не дивно, Російська Імперія значно більше била автономістів, ніж незалежників, тому що з незалежниками все ясно — на ньому клеймо стоїть, він бандерівець, петлюрівець, мазепинець.

А от ці, які вносять смуту в добрих малоросів, які готові вже стати росіянами, а вони вносять смуту про якусь там автономну Україну — ось це насправді найбільші вороги і є.

Сьогодні я б розділяв питання мови, тому що вона однозначно свідчить про належність до якогось інформаційного простору. Мова в інтернеті, зокрема в ютубі — це посвідка, що ти належиш до українського простору, до України віртуальної.

А питання твоїх поглядів — це вже питання наступне. Сьогодні у віртуальному просторі українська мова — перша ознака українця. Ви ж не будете весь час, розмовляючи російською, через слово додавати «путін ху*ло».

От якщо людина через кожне речення каже «Привет, мы с Украины, мы с Украины, мы с Украины» — як ти ще підтвердиш, що ти з України, крім того, що ти говориш «ми з України»? От це просте питання.

Я не буду говорити, що я з України — бо видно, що я з України, чутно, що я з України, у мене не треба питать «Звідки ви, дядьку?». Ясно звідки, коли почують якою, мовою я говорю. Я з України і крапка. — У вас на тій обкладинці про малоросів був намальований Арестович.

Він для вас в сучасній Україні є уособленням малороса? — Ну, його взагалі не існує, між нами кажучи. Він же сам зізнався, що він фейк.

У нього було колись інтерв'ю, він казав «Я вас дурив, я насправді не патріот, я насправді українською не говорю, я робив вигляд, я вас дурив».

Ну що говорити про людину, якої не існує в природі, яка завжди придурюється і завтра скаже «а-ха-ха-ха, я вас надурив»? Він взагалі не об'єкт для розмови.

Те, що ми ведемось на таких персонажів — от це прикро, тому що це призводить до дуже поганих наслідків, і наша війна сьогоднішня — це наслідок того, що ми повелись на подібних персонажів.

— Війна винесе нагору багатьох різних персонажів, які будуть потім будувати країну. — Ой, це сумна розмова, але я хочу додати вам оптимізму: якщо ми з вами в таких умовах, які були, зупинили російську агресію, то вже в кращих умовах ми з вами зуміємо впоратись.

Адже не будемо себе дурити — те, що ми зупинили російську агресію — це було фактично повстання нас із вами проти «зазирнути в очі Путіну».

Якщо ми в таких умовах, як були, не здалися і вистояли, то в мирних умовах якось уже, сподіваюсь, впораємось, навіть якщо ми будемо в меншості. Нічого страшного, не вперше.

— Як вам здається, для суспільства вторгнення стало таким стресом, щоб воно трошки і себе переосмислило, більш вимогливо ставилось до влади після війни, вимагало тих змін, на які воно розраховує і які даються такою великою ціною? Не вийде так, що після війни, коли треба буде перезавантажувати країну, буде, як кажуть останнім часом — знову «про*бали»? — Ну, так вийде, само собою, тому що у нас з вами завжди завищені очікування.

Ми думаємо, що є якесь суспільство, яке щось зрозуміє.

Ніякого суспільства не існує, якщо в кожній галузі, в кожному населеному пункті, територіальному або професійному середовищі знайдеться критична маса активних і патріотично налаштованих людей, то суспільство так чи інакше буде йти за нами з вами.

Якщо ми будем чекати від тьоті Валі, яка сидить біля під'їзду, що вона почне щось вимагати від влади — я боюсь, що у нас з вами нічого не вийде.

Демократія так хитро влаштована, що вона повинна мати дві складові: перша складова — голосування, до якого допускаються всі, друга складова — контроль, до якого допускаються ті, хто хочуть контролювати.

Ви не примусите людей контролювати, якщо вони не хочуть контролювати. Так от наша задача — побудувати оцю другу гілку демократії, яка є в усіх країнах і називається вона — громадянське суспільство. І вона у нас сьогодні формується в боях.

Якщо ми, розійшовшись з поля бою по своїх квартирах, зрозуміємо, що кожен із нас так само повинен сформувати групу однодумців і взяти під контроль свою територію — і в бізнесі, і в громадському житті, і територіально на мапі України, і гризти, і розуміти, що тут як на війні — або ти, або тебе… Після війни вже не вийде «а, ну хай там собі роблять».

Ні, у нас сьогодні палець на спусковому гачку постійно лежить. Ми сьогодні пройшли ту межу, коли ми просто боялися взяти когось за грудки.

— Після статті, яку Washington Post написала про підготовку до війни і про плани, які були у росіян, пролунали претензії до влади, зокрема щодо того, що до вторгнення не готувалися, так, як могли — що починаючи з жовтня, могли, навіть нікого не попереджаючи, копати ті самі окопи, робити протитанкові ракети.

Багатьох образили слова, що не попередили тому, що думали, що втече пів країни, і не буде кому захищати. Це — нерозуміння свого суспільства? — Це відмазка, причому не із кращих. Коли людина виправдовує свої дурні вчинки, вона може вам ще більших дурниць наплести.

Не дарма в армії навчали, що не треба виправдовуватись — треба сказати «винен» і що ти хочеш зробити для того, щоб виправитись. Вони в армії не служили, тому вони простих істин не розуміють — виправдовуючись, ти ще більще заплутаєшся.

Вони наговорили дурниць не тому, що вони дійсно так робили — вони не вірили, що нападуть, вони вірили в те, що «все хорошие ребята» і взагалі нема чого ділить. Нічого не робили, нічого не казали.

А зараз плетуть дурниці і налаштовують проти себе оцю от активну і озброєну частину суспільства. Тому що це нам з вами в очі плюнули, це вони нас боягузами назвали. А це означає, що їм є що приховувати. Я висловлю припущення, а там уже не знаю, що ви з ним будете робити.

Мені здається, що ситуація була такою: хтось із нашого, достатньо впливового керівництва тайкома домовився з Москвою, що вони заберуть Донбас, і на цьому все окошиться, потиснемо руки і все — «ну так получилось».

І тому ця людина чи група людей були головними промоутерами того, щоб нічого не робити. Тому відкрили нові пункти переходу, тому розмінували 19 ділянок на лінії зіткнення. Готувався сценарій «Донбас втратимо ну і все».

Але ж Москва не вміє дотримуватись обіцянок, і вона влупила на Київ. Принаймні, це єдина версія, яка хоч щось пояснює. Ну немає іншої версії. Що вони зовсім дурні, право від ліва не відрізняють? Ні.

— Історія з нацистами і бандерівцями, яку досить довго роздмухували росіяни перед тим, як почати це вторгнення. Я думала, вона штучна — вони просто створюють такий міф і привід, щоб виправдати це вторгнення.

Але у тій самій статті Washington Post, де описувались їхні плани, йдеться про те, що вони навіть не планували захід України захоплювати, бо вважають, що там живуть невиправні бандерівці і це взагалі беззмістовно.

Що говорить про те, що вони реально вірили в те, що тут є «нацисти», «бандерівці», і це був ніякий не політтехнологічний міф. — Пісні про бандерівців дуже багато років.

Я думаю, що ще з часів Мазепи, тільки тоді їх ще називали мазепинці, а зараз бандерівці, а потім петлюрівці… Міф полягає в тому, що українці і рускіє — дійсно «один народ», але є деякі «паршиві вівці», які збивають з пуття.

Греко-католики, єзуїти, ЦРУ, шведи, австрійський генштаб, масони — дуже багато людей, які збивають хороших українців з путі. Є «оці паршиві вівці». Їх небагато, але вони псують все стадо.

Тобто є український народ, і він страшно хоче комунізму, але є Бандера, який псує все, і бандерівці. От ми їх переловимо — тоді заживемо.

Та сама історія сьогодні: Правий сектор був обраний на цю роль головного ворога і Ярош з ним, потім вони подивились, що Правий сектор кудись зник — слава богу виник Азов. Азов для них — це взагалі козирний туз. У них і символіка — все підходяще.

І вони сказали: «Є Азов, він поганий, а от ми Азов „кончім“ — і врятуємо українців». Так думати легше.

Знову ж таки, що легше? Усвідомити, що українці — це інший народ, що у нас інша система цінностей, інше уявленням про добро і зло, що ми інакше живемо і іншого хочемо — або триматися думки, що є люди, яких Держдепартамент збив з пуття? Це просто значно простіше.

Ця версія цілком вкладається в імперську ідеологію, в будь-яку іншу — що всі українці мріють стати росіянами, але є якесь ім'я — Мазепа, Петлюра, Бандера, Ярош, Білецький, колективне ім'я «Азов» — от ці от п’ятеро не дають українцям нарешті злитись в екстазі з Росією.

Це шлях найменшого спротиву, це шлях, на якому не треба думати, і головне — він дуже компліментарний щодо тебе. Ми з вами не враховуємо, що вони дуже зверхні щодо нас — вони на нас дивляться зверху вниз. Чому? Які для цього підстави? Я не знаю.

Мабуть, тому що в них 1/6 частина суші — я думаю, що це вирішує все. Ну, нафта у них є. Мабуть, тут треба проводити окремі психіатричні дослідження, але у них до нас завжди була зверхність і сьогодні є.

Але замислитись над тим, що, може, не треба зверхності — нє! Навіщо? Можна просто дати по голові і назавжди навчити любити Росію.

— Відверто кажучи, дехто і в Україні дивився знизу вгору на них, і ця війна, я сподіваюсь, переконає їх припинити остаточно і назавжди так робити.

Хочу спитати якраз про Азов, до якого ви приєднались — чи відомо вам щось більше про полонених азовців, і як ви думаєте, чи використають зараз показове судилище над ними, щоб сказати: «Ось нацисти, ми їх знайшли, ми їх покарали, денацифікаця успішно проведена»? — Перш за все, хочу принагідно подякувати Азову, що вони нас врятували у найважчий період оборони Києва.

Що стосується полонених — це ще одне, з чим ми будемо розбиратись після перемоги. Адже саме те, що ми були не готові до війни, саме те, що ми розмінували всі переходи в Крим — і призвело до оточення Маріуполя.

Хлопці і дівчата наші, які сьогодні в полоні, повинні снитись нашому керівництву кожної ночі, тому що це через них вони потрапили в полон. Якби не було удару з Півдня, Маріуполь би не оточили і Азов би в полон не взяли.

Я вже не буду розбиратись зараз, могли їх витягнути чи не могли, але якби не взяли Мелітополь, то не оточили б Маріуполь, а Мелітополь взяли, тому що росіяни пішли ніким і нічим, фактично, не зупинені з Криму.

Тому, звісно, починаються маневри: «Не кажіть нічого про Азов, ви заважаєте процесу перемовин». І тихо, тихо, тихо сьогодні нічого не кажемо, бо нам же сказали не казати. Історія з Азовом — абсолютно аморальна.

Але від Москви ніхто нічого і не очікував — ми ж знаємо, що вони абсолютно аморальні, що у них ні честі, ні совісті, ні взагалі уявлень про добро і зло. Вони живуть в іншому світі, гуманоїди з іншої планети, а от до наших є питання і конкретні претензії.

Адже сьогодні азовців будуть використовувати як зброю в інформаційній війні, а це прекрасна зброя. По-перше, Путін завжди в будь-який момент може сказати: «Ми азовців знищили — значить, війну виграли. Денацифікація? От вам денацифікація. В Маріуполі клітка.

Бачите, оно вони там сидять. Це Нюрнберзький процес. Ми денацифікуємо Україну. От зараз ми їх засудимо і все, можна потиснути руки і вважати, що ми перемогли».

Отже, Азов — це окрема стаття для окремого слідства, яке після нашої перемоги повинно пройти, і ми повинні зробити висновки для того, щоб це більше не повторилося.

Справа навіть не в тому, щоб розібратись, справа не в тому, щоб помститись — річ у тому, що наступна влада, яка буде іти під популістичними гаслами «Кожен з нас президент» — щоб ця влада розуміла, що за таке буде боляче потім.

І от тут вона повинна понести покарання, щоб наступна влада більше в такі ігри не гралася. — Хто ж карає переможців. — Ну люди, ми з вами. Це наша перемога. Ця війна — це наше з вами повстання, це наша з вами перемога, це ми перемогли, а не вони [влада].

Ми повинні зрозуміти їхню [влади] роль, щоб наступні уже в такі ігри не гралися, щоб вони нас слухали раніше, до того. — Ще про нацистів. Як з’ясувалось, справжні нацисти — це росіяни.

Чи треба після війни, після нашої перемоги, денацифікувати їх і як це зробити? — Я побоююсь, що у нас з вами все одно на це сил не вистачить. Думаю, що денацифікація Росії повинна стати головним болем Європи, тому що скільки можна за нашою спиною відсиджуватись.

Вони там переживають за те, щоб у них на два градуси температура в хаті менша не стала, а ми тут помираємо. Ми ж розуміємо, що ми їх грудьми фактично затуляємо.

І чим більше Росія заявляє «Мы умрём в боях, чтоб от Японии до Англии сияла родина моя» — тим краще, тим більше це повинно доходити до Європи. Ну хоча б сісти і поділити Росію, як Сталін з Рузвельтом і Черчиллем, тільки Макрон з Шольцем де-небудь в Ялті.

Влаштувати конференцію — Байден, Макрон, Шольц — і врешті-решт поділити Росію, але без нашої участі. Я побоююсь, що у нас буде дуже багато справ, і нам буде не до того. Давайте ми денацифікацію Росії покладемо на плечі союзників.

Ми готові вам здати в Ялті палац для того — беріть, влаштовуйте Ялтинську конференцію, діліть Росію, забезпечуйте денацифікацію, забезпечуйте демілітаризацію, а ми займемось тим, що будемо відбудовувати Україну, тому що роботи у нас — робити і робити.

— От власне цим «робити» і тим, що у нас попереду і хотіла б закінчити. Що б ви побажали українцям зараз? — Я би хотів звернутись до українців — ви навіть не уявляєте, які ви круті.

Шановні друзі, ми сьогодні з вами довели самі собі, що ми неймовірно круті, і я передусім хотів би нам з вами побажати от цієї самоповаги, щоб ми не розглядали це як епізод.

Ми повинні ставитись до світу з цієї точки зору, ми повинні вимагати від інших, по великому рахунку, саме тому, що ми круті. І наша самоповага повинна бути сьогодні постійною.

Тоді ми будемо поважати себе, тоді ми будемо поважати країну і тоді ми будемо жити щасливо, як переможці. Я від щирого серця бажаю нам всім, щоб ми навчились поважати себе і розуміти свій масштаб і своє значення в світовій історії. Час наших «І ми, Химко, люди!» минув.

На нас з вами Господь Бог поклав відповідальність за світову історію, і це не перебільшення. Пишайтесь, що ви українці, живіть як супергерої. Супергерої — добрі, супергерої — щедрі, супергерої — могутні і супергерої — вимогливі, вони не дають собі гадити на голову.