Після Росії. План США та України на випадок програшу Путіна

Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу. Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді.

Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами. Один із варіантів подій — її розпад. Про нього багато хто говорить, але що означає цей тренд? Він лежить у шухляді столу як робочий варіант.

Інакше про це не говорили б у Конгресі, такої теми не торкнувся б генерал Годжес. Розпад буде не лише за етнічною ознакою, а й за економічними складовими. Чим довша війна, тим сильніший вплив санкцій і той, хто першим вийде зі складу Росії, отримає більше прибутку. Обнулення.

Візьмемо, наприклад, "Крайню Північ". Це Архангельськ, Карелія тощо. Вони тягнуться в Скандинавію як через схожість природи, так і самостійно, тягнуться до іншого способу життя, ніж мають зараз. Що отримають? Вони спокійно зможуть постачати енергоресурси до Європи.

Матимуть рівень життя набагато вищий, ніж зараз. Зрозуміло, розпад не матиме мирного характеру. Нас чекає кривавий та нещадний процес, де будуть і умовно ліві реакціонери, і умовно праві. І все це посипано зеками із ПВК. Логічно, що через це з'являться потоки біженців.

А куди? Сама географія показує, що більшість піде в Україну. Чи потрібні ці біженці українцям? На мою думку, не всі. Але люди, які перебували у тилу ворога, допомагаючи ЗСУ — ці потрібні. Вони вже заслужили на громадянство України.

А от із рештою нам доведеться щось робити, не порушуючи конвенції. Адже у глибині державних нетрів теж не сплять. Там приблизно підрахували кількість біженців — щонайменше 3 млн осіб. Це величезні цифри. Із цим треба щось робити.

Впускати їх — те саме, що добровільно вирішити етнічні конфлікти та внутрішню нестабільність. Єдиним правильним варіантом буде досвід турецьких колег. Створення буферної зони на прикордонній території.

Адже Анкара полізла до Сирії не лише через геополітичні цілі: далеко не останню роль відігравало питання біженців. Їх у Туреччині набралося понад мільйон людей. А на території, підконтрольній Туреччині, Сирія має все. Філії університетів.

Там ходить ліра, викладають турецьку та оттоманську версію історії. І, в принципі, рівень життя стерпний. Є куди рости, натомість у це вкладаються. Щось схоже ми можемо зробити й у нашому випадку. Зона безпеки на 80-150 км углиб Росії.

По-перше, це не лише наші етнічні території, а й важливий агропромисловий регіон. Цих земель вистачить як для фільтрації, так і для облаштування біженців під контролем Києва. Там ходитиме гривня, викладатиметься українська та польсько-українська версія історії.

А агропромисловий комплекс дозволить не лише дати людям роботу, а й прогодувати регіони, а також зменшити дотаційне навантаження. Для читачів це все може виглядати фантастично. Частково з ними погоджуся. Але кожна влада на різні ситуації має мати різні варіанти дій.