Ворога не можна слухати. Чому Ізраїль не коментує діяльність Ірану та до чого тут Путін

Не мені вказувати українцям, кого та коли слухати, але я маю повне право розповісти, кого й коли ми слухали, коли служили. Або не слухали. Ми ніколи не слухали та не слухаємо, що кажуть іранські лідери.

Ми ніколи не слухаємо, що говорить Насралла чи будь-який інший лідер терористів. Їх слухають та аналізують наші розвідники та наші профільні фахівці. І якщо там є реально щось важливе — то це буде озвучено громадянам нашими офіційними особами.

Немислимо було під час Другої світової, щоб громадяни СРСР слухали промови Гітлера, чи громадяни Рейху слухали промови Сталіна. Немислимо було, щоб японські громадяни слухали промови Рузвельта, а громадяни США слухали промови Хірохіто.

Ви могли звернути увагу на те, що Ізраїль часто не коментує багато подій. Що на 100% подій, так чи інакше пов'язаних із державою євреїв, Єрусалим коментує лише 30%.

Ви могли звернути увагу, ті хто давно мене читає, що я не коментую безліч інфоприводів, зокрема безліч хейту й наклепу в мій бік. Тому що коментар — це дискусія. Це означає, що ти слухаєш свого ворога. Отже, визнаєш його суб'єктом.

Це — величезна послуга ворогові — визнання його суб'єктом, отже, рівним супротивником. Коли я навчався у профільних школах, нас, молодих кадетів, навчили простої істини: чорний піар — це також піар.

Найстрашніше очорніння — лише забуття, коли про тебе взагалі не говорять, коли тебе не помічають, не звертають уваги на твоє існування. Тому ворогам у жодному разі не можна давати жодного піару.

Не очорнювати, не сміятися з них, не виправдовуватися і не реагувати з їхньої адженди. У народі це нехитре правило набуло форми афоризму "собаки гавкають — караван іде".