Указ про ліквідацію МСЕК: чому гнійник розкрився під час війни

Викриття гнійника під назвою МСЕК — це позитивна історія, запевняє блогер Юрій Богданов. Система багато років експлуатувала людей з інвалідністю чи продавала послуги, це не "біда, яка сталася сьогодні", вона існувала десятиліттями, і на неї всім було начхати.

Давайте в історії про МСЕК я все ж зроблю один важливий акцент. Можливо, ключовий. Викриття цього гнійника — це позитивна історія.

Система МСЕК багато років експлуатувала людей з інвалідністю чи продавала послуги "інвалідність для виплат", "інвалідність, щоб аліменти не платити" чи — коли прийшла війна — "інвалідність, щоб не служити". Це не "біда, яка сталася сьогодні".

Це біда, яка існувала десятиліттями і на яку всім було загалом начхати. За жодного голови МОЗ, премʼєр-міністра й президента в тему людей з інвалідністю заглядати було не дуже охоче, десь через корупційну ренту звідти, десь просто, бо начхати й не електорально.

Знадобився грандіозний скандал, щоб туди в принципі хтось подивився. Звісно, зараз будуть генеруватися пропозиції та навіть кроки до простих рішень. Але потім все одно доведеться повернутися до системного реформування. Та без скандалу всім і далі було б начхати.

Деякі, навіть дуже освічені й поінформовані люди, саме через цей кейс взагалі почули про МСЕК. От тепер хочуть змін. Добре. Це перший крок до змін. Насправді так працює практично з усіма галузями. На жаль. Без війни ми б так і не зрозуміли, нащо армія. Без КОВІД — медицина.

Без потреби у зброї — наука та інженери. Наше суспільство у багатьох параметрах — дуже інфантильне. Як і еліти. Я ще добре памʼятаю, як класик з попереднього парламенту питався: "Нащо нам фінансувати науку, бо вона нічого не дає". Але наче зараз таких тупих питань поменше.

Те саме з питанням, нащо нам нормальна система соціального забезпечення. Так само багато з чим.

Попереду ще багато вскритих гнійників: схеми і "мутки" на протезуванні (досі існують, на жаль), не верифіковані пенсії, сотні й тисячі лівих комунальних і державних підприємств, на яких наживаються на місцях і в центрі, і ще дуже багато спадщини, часто ще радянської.

І це все, звісно, під час війни загострилося. Подолання цієї інфантильності через необхідність спостерігати, як гній витікає — це нормально. Це етап будівництва суспільства і держави. Але це дуже болюче. Власне, ми переконуємося в цьому в прямому ефірі.