Удушення нафтою. Чому у Росії з кожним днем звужується простір для маневру

Нафта і морські перевезення. Зокрема, морські перевезення нафти. Ось один із базових індикаторів на найближчі кілька місяців. Вектор і динаміка за цими напрямками багато в чому визначатимуть коридор можливостей і сценарії війни.

Тому медіа та спікери охоче паразитуватимуть. Новинні стрічки вже забиті повідомленнями. Росія йде з порту в Тартусі. У танкерів із російською нафтою нові проблеми, вони навіть розвертаються. Індія щось там посилила. Китай якось там передумав. І т. д.

Нюанс у тому, що це повноцінна війна з цінником у трильйони. І "туман війни" в цій сфері дуже густий. Тому варто читати і стежити за коментарями тільки тих, хто почав висвітлювати тему моря і нафти не вчора. Безліч взаємозв'язків, які на рівні базової ерудиції не видно.

Масштаб важелів США щодо заподіяння радості Кремлю в цій галузі значний. Усе впирається в уявлення про те, які з них задіяти і в якій послідовності. А цього ми поки що не знаємо. Наприклад, США напевно можуть зробити Греції пропозицію, від якої Афіни не відмовляться.

І хуліганство грецьких компаній з російською нафтою щонайменше на певний час припиниться. З Туреччиною складніше, але також є чим підкріпити заклик до порядку. А це — вже боляче для Кремля.

Британії можуть підказати, що модальність страхування морських ризиків має працювати на спільну справу, бо час такий. Санкції, які оголосила адміністрація Байдена, що пішла, — відкладений ефект (якщо їх повноцінно введуть).

Якісь оцінки можна буде давати не раніше середини березня. Передбачувано, що у нас в ефірах будуть злегка перебільшувати нафтові біди Росії. Краще не розганяти очікування. Тому що працює трохи інакше.

Наприклад, невідомі безпілотники запровадили санкції проти чергової нафтобази (комбінат Росрезерву в районі с. Дедилово, Тульська область). Уражено 1 резервуар із 58. Здається, що небагато. Але це показник, що цьому об'єкту потенційно виписано вирок.

І московський режим змушений думати, чим замістити. Бо розраховувати на нього вже повною мірою не може. Це навантаження на систему. Люфт для маневрування поступово зменшується. Усе це перетворюється на аргументи, що потрібно якось вирішувати.

Попереду лютий, який для РФ і без війни традиційно більш травматичний, ніж для нас. Тому за всіх бід варто пам'ятати: до приходу нової адміністрації в Білий дім Україну не змогли загнати в капітулянтську позицію для швидких і драматичних розв'язок.

Також Путін не зважився на різку ескалацію у вигляді нового витка масової мобілізації. І її до якогось першого (невдалого) раунду спілкування з Трампом не буде.

Бо нелогічно: якщо ти за мир і переговори — навіщо мобілізація? Тому тепер будь-який крок — це місяці інерції та відкладеного ефекту. І щоразу буде питання: а чи варто входити в нові місяці? Звідси й висновок, що основні ризики зараз — внутрішні.

Збереження внутрішньої цілісності України буде аргументом більше тиснути на Москву, а не на нас. Хоча всяке буде. Моральна готовність так само важлива, як і будь-яка інша. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.