«Зупинити машину звірств». Вісім причин, чому війна РФ в Україні — справжній геноцид, а Заходу настав час відреагувати — Foreign Affairs

Усі ознаки дій Кремля, багатьох громадян РФ та російської армії «вказують на скоординовану, систематичну спробу знищити українську національну ідентичність».

Про це йдеться у матеріалі впливового журналу Foreign Affairs під заголовком Чому війна Росії в Україні — це геноцид. Авторка публікації Крістіна Хук — колишній радник Бюро з вирішення конфліктів та стабілізаційних операцій Державного департаменту США.

Вона детально вказує на ознаки геноциду, який Росія чинить в Україні, і пояснює, чому західним країнам важливо негайно визнати цей факт для більш ефективної підтримки України та протистояння Москві.

НВ наводить головні висновки з цього матеріалу, згрупувавши їх за окремими ознаками геноциду. Текст було опубліковано 28 липня — ще до того, як 29 липня стало відомо про новий кричущий і страшний злочин армії РФ: вбивство українських військовополонених в Оленівці.

  З кожним днем ​​стає дедалі ясніше, що Росія чинить в Україні найтяжчий злочин, який тільки можна собі уявити: геноцид, прямо пише Хук. «Російські сили спустошили чимало частин країни, вбиваючи, ґвалтуючи, катуючи, депортуючи та тероризуючи вразливе цивільне населення.

За цими актами насильства - страхітлива логіка, спрямована на винищення української національної ідентичності, знищення сучасної України як незалежної країни шляхом вбивства та русифікації її мешканців», — підсумовує автор публікації.

Вона нагадує, що всупереч поширеній помилці це визначення не пов'язане зі статистичним порогом убитих людей.

Польський юрист Рафаель Лемкін називав геноцид «злочином злочинів», оскільки він зазіхає на фундаментальне право групи (етнічної, національної, релігійної тощо): право на існування.

Саме Лемкін домігся закріплення терміна «геноцид» у міжнародному праві й став співавтором проекту Конвенції ООН про запобігання та покарання злочину геноциду.

Відповідно до неї геноцид визначається як «будь-яка з дій, які здійснюються з наміром знищити — повністю або частково — певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: При цьому сучасні вчені та юристи-практики пропонують два важливих критерії, що відокремлюють геноцид від інших форм злочинів: «Протягом багатьох років російські лідери заперечували існування української національної ідентичності та говорили про знищення української нації, що саме собою свідчить про навмисне прагнення вчинити геноцид […] Кремль хоче не просто завоювати Україну, але винищити саму «українськість», — наголошує автор статті.

Вона нагадує, що після початку вторгнення кількість свідчень такої мети зростає. Водночас наміри Росії мають особливість.

Якщо в інших країнах мотиви геноциду найчастіше лежали в етнічній чи релігійній площині, то Путін та інші лідери РФ «зациклені на загрозі, яку становить українська національна ідентичність».

Каталізатором став 2014 рік, коли Революція гідності «об'єднала поняття про традиційну українську спадщину з цінностями свободи, самоорганізації, плюралізму і зростаючого мультикультуралізму — цінностями, що суперечать все більш авторитарній Росії».

Спроба Москви зруйнувати українську ідентичність не лише заперечує суверенітет України, але й вказує на вразливість самої РФ та її «небажання співіснувати з такою національною групою по сусідству», робить висновок автор матеріалу у Foreign Affairs.

Російські війська в Україні продемонстрували, що у своїй цілеспрямованій жорстокості проти українців не роблять винятків: вони розстрілювали мирних жителів впритул, катували та ґвалтували, навмисне бомбили житлові комплекси.

«Ці акти націлені на українців будь-якої статі, віку та соціально-демографічної групи, що виходить далеко за межі окремих випадків невиправданої люті на полі бою.

Російські військові також вбивали та нівечили дітей, санкціонуючи насильство щодо тих, хто не становить військової загрози», — наголошує Хук.

Як найбільш очевидні приклади вона наводить бомбардування театру в Маріуполі, яке забрало як мінімум 600 життів, і дані з Бучі, де місцева влада підтвердила вбивства окупантами понад 30 дітей віком до 18 років.

«У багатьох інших сенсах дії Росії відповідають різним критеріям визначення геноциду ООН. Повідомлення про зґвалтування дорослих та дітей вказують на спробу Росії знищити здатність українців народжувати майбутні покоління», – пише Хук.

У багатьох містах та селищах, що опинилися в прифронтовій зоні, армія РФ неодноразово перешкоджала виїзду мирних жителів та блокувала евакуацію. Це ще раз «вказує на те, що російські сили задовольняються не тільки захопленням землі та пограбуванням міст».

Подібно до того, як бойовики ІДІЛ під час геноциду єзидів заблокували їх на горі Синджар в Іраку в 2014 році, дії Росії демонструють, що її насильство вмотивоване бажанням знищити «проблемне» населення, особливо тих, кого вони не можуть "деукраїнізувати", пише автор Foreign Affairs.

Окрему увагу Хук звертає на утримання українців у так званих «фільтраційних таборах», призначених для відсіювання тих, хто не може бути насильно «русифікований».

А насправді — тих, хто не приймає пропагандистських заяв Кремля, що українська національна ідентичність — це нібито штучний конструкт.

Численні повідомлення правозахисних організацій, Держдепартаменту США та впливових ЗМІ підтверджують, що для тих, кого російська влада визнає «невиправними» українцями, уготовані смерть, зникнення чи тортури.

Руйнівні цілі будь-якого геноциду вимагають винятково високого ступеня координації, нагадує Хук. Як відомо, Голокост був здійснений цілою плеядою нацистських бюрократів.

Так само сотні тисяч російських солдатів і громадян РФ зараз працюють над усуненням тих, кого Кремль вважає «не піддаваними» русифікації.

Серед багатьох свідчень організованості цього процесу у матеріалі Foreign Affairs наведено такі факти: Подібно до інших історичних прикладів геноциду, безліч «звичайних» росіян беруть участь у кампанії своєї країни щодо винищення українців.

Відповідальність лежить не лише на військових, які вчиняють вбивства, наголошує Хук.

Є й організатори геноциду: російські чиновники; чиновники, які працюють у фіктивних «адміністраціях» окупованих територій, військові вербувальники, планувальники та радники, консульські працівники та працівники дитячих соцслужб, які сприяють депортаціям.

Список «співавторів» геноциду тягнеться від Володимира Путіна до локальних командирів, які підписують «геноцидні» військові плани та завдання.

Геноцид відбувається з "благословіння" вищих релігійних чинів Російської православної церкви, які схвалюють війну, а також пропагандистів державних ЗМІ, які дегуманізують українців та регулярно закликають до їхнього знищення.

"Жоден геноцид не відбувається без свідків, які можуть не схвалювати дії уряду, але мало що роблять, аби зупинити їх", - робить висновок автор матеріалу. Будь-який геноцид вимагає, щоб злочинці вважали своїх жертв "недолюдами".

 Матеріали російських пропагандистських ЗМІ та повідомлення в соціальних мережах рясніють виправданнями насильства щодо українців. В РФ таке насильство більше не розглядають як прикру ціну війни, але вважають навіть бажаним.

Дмитро Рогозін, колишній голова Роскосмосу, продемонстрував цю тенденцію у червні, коли заявив, що Росія має «покінчити» з українцями, назвавши їх «екзистенційною загрозою російському народу, російській історії, російській мові та російській цивілізації».

«Тому давайте краще ми з цим покінчимо. Раз і назавжди. Заради наших онуків», — написав тоді Рогозін.

Щобільше, ще в квітні російське агентство РИА новости прямо визначило мету геноциду, заявивши, що «денацифікація неминуче буде й деукраїнізацією», що зусилля України у побудові незалежної держави "приводять до нацизму", а "українізм - штучна антиросійська конструкція", яку необхідно ліквідувати.

«Усі ознаки вказують на скоординовану, систематичну спробу знищити українську національну ідентичність», — робить висновок Хук.

Вона закликає Білий дім та інші країни світу з усією повнотою усвідомити цей факт, а також скоригувати свої дії та риторику, прямо визнавши війну Росії геноцидом українців.

«Політики в США, країнах Заходу та поза їх межами повинні віч-на-віч зустріти сувору реальність справжніх намірів Кремля. Факт геноциду в Україні фундаментально змінює доступні варіанти політичних дій, - пояснює автор матеріалу.

— Типові дипломатичні стратегії, припинення вогню та переговори про територіальне врегулювання не зупиняють геноцидних воєн. Захід засвоїв цей урок у боротьбі зі звірствами та агресією Гітлера — і має згадати його знову».

Хук пише, що визнання геноциду не обов'язково штовхає Захід до ескалації — таких кроків, як залучення військ НАТО в Україні чи потенційної готовності застосувати ядерну зброю.

Вона озвучує цілу низку інших заходів, які б могли допомогти Україні зупинити розгорнутий Кремлем геноцид. Серед них: При цьому країнам Заходу слід пам'ятати: якщо геноцид набрав розмаху певного рівня, зупинити його можна тільки силою, підкреслює Хук.

Саме тому західна військова допомога Україні має вирішальне значення «для припинення кривавої ненависницької кампанії Путіна».

Попри війну, Захід повинен здійснити  «безпрецедентні зусилля», щоб розширити можливості ЗСУ до потенціалу НАТО-стандартів щодо озброєння, логістики, навчання та технічного обслуговування. «Політики могли б справедливо зазначити, що це гігантські завдання.

Але Росії не можна дозволити й надалі йти шляхом геноциду в Україні», — наполягає авторка публікації. За її словами, якщо західні уряди дозволять РФ вчинити «злочин злочинів», вони ризикують спровокувати ланцюгову реакцію.

Росія наважиться і далі наполягати на своїх імперських планах, а її автократичний партнер Китай може почати "грати м'язами" в гонитві за власними територіальними амбіціями. На кону опиняться не лише життя, але й світовий лад.

Події в Україні визначать майбутнє безпеки Заходу, констатує Хук.

Перемога України допомогла б утвердити міжнародне право після спроби кричущого порушення територіального суверенітету, зберегла авторитет США на міжнародній арені, а також підтвердила б імператив нерозповсюдження ядерної зброї.

Але ще важливіше було б зупинити навмисну кампанію геноциду, яка є рідкісною небезпекою для західного світу.