Захоплення територій — не головне. У чому головні особливості війни на знищення, яку веде РФ

Перші можуть завершитися за рахунок територіальних поступок або внаслідок істотних змін стратегічного становища однієї або кожної зі сторін. Другі не можуть бути закінчені доти, доки хоча б одну зі сторін не буде повністю знищено.

Скажу точніше: поки не буде повністю знищена: Війна за території може за певних обставин перерости у війну на знищення, але війна на знищення у війну за території — ніколи.

Сторони війни на знищення можуть імітувати інший характер війни, що вкрай легко зробити, тому що будь-яка війна пов'язана з втратою або набуттям контролю над територіями, але ніколи не слід плутати завдання контролю з цілями війни.

Саме тому, коли маємо справу з війною на знищення, будь-які розмови про територіальні поступки та дипломатичний процес як засіб завершити війну — це фейк, який, імовірно, кожна зі сторін може використати для своїх цілей, розуміючи, однак, що те ж саме може робити противник — використовуючи паузу як проміжний результат у війні на знищення.

Класичним прикладом війни на знищення є війна між Римом і Карфагеном. Якби Карфаген не був знищений римлянами, ми, ймовірно, не знали б про Римську імперію і подальший хід світової історії пішов би зовсім іншим шляхом.

До речі, ні Перша, ні Друга Світова війна не починалися як війни на знищення. Вони від самого початку були війнами за території, але лише в процесі, за сумою накопичених протиріч і потенціалів, вони перетворилися на війни на знищення.

Хоча, з плином багатьох років, стає очевидним, що ці війни не мали жодного шансу досягти первісно поставлених цілей як війни першого типу, і будь-якими територіальними завоюваннями або переговорними поступками їх неможливо було б зупинити. Війна на знищення не має кінця. . .