Шольц подзвонив — Путін ударив. Який геополітичний вигляд має недільний ракетний обстріл України

Настає в певному сенсі момент істини. Колишній устрій світу безповоротно відходить, можна сказати, вже пішов, а за формування нового розгортається серйозна, непримиренна боротьба.

Непримиренна насамперед з тієї причини, що це навіть не сутичка за владу або за геополітичний вплив. Це зіткнення самих принципів, на яких будуватимуться відносини країн і народів на наступному історичному етапі.

Від його результату залежить, чи зможемо ми всі разом, спільними зусиллями, створити світобудову, що дасть змогу розвиватися всім, розв'язувати суперечності, що виникають, на основі взаємної поваги культур і цивілізацій, без примусу і застосування сили.

Нарешті, чи зможе людське суспільство залишитися суспільством з його етичними гуманістичними засадами, а людина — залишитися людиною. . . " Це цитата з виступу відомого "гуманіста" Ве Ве Путіна на Валдаї десять днів тому. Підготовка сьогоднішньої атаки напевно вже велася.

Масований ракетно-дроновий удар по цивільних об'єктах — це чергова демонстрація "принципів", на яких пропонує будувати стосунки Кремль і його пособники. Тобто, на силі замість права.

Певною мірою добре (якщо тут доречне це слово), що удар стався після дзвінка в Москву товариша Шольца. Прямого зв'язку між дзвінком і ударом немає, на підготовку такої атаки з моря, авіацією і наземними комплексами потрібен час. Але збіг цікавий.

Бо очевидні паралелі з дзвінками товариша Макрона Путіну в лютому 2022 року. Після виграшу Трампа в ЄС почалася легка істерика через те, що підсумки війни — як і контури нового світового порядку — Москва, Вашингтон і Пекін визначать без Європи.

Це повністю співзвучно тезам із цілої низки аналітичних документів про відставання Європи. Стрімкий дзвінок Путіну після стрімкого призначення виборів — це спроба боротися не тільки за тактичні електоральні бонуси, а й за суб'єктність у серйознішій розмові.

Результат поки що, м'яко кажучи, убогий. Як і в ситуації з Макроном, здається так, що європейські лідери не є значущою формою життя для Путіна. Щоби це змінити, потрібні рішення, які Путін і його поплічники відчують. А це можливо тільки через допомогу Україні.

Інакше світовий порядок із гідним місцем для ЄС не вибудувати. Бо ЄС — це сила домовленостей і правил. Відсутність адекватної допомоги — це мінуси на виборах, це мінуси в конкуренції за світове лідерство.

На тлі очікувань перегляду форми і масштабу участі США в європейських справах, залишається два основні варіанти. Або об'єднана Європа набереться потужності (а без України це зробити неможливо).

Або Путін разом із китайськими товаришами остаточно доб'ють ціннісну основу європейського проєкту. І влаштують такий гуманізм, що мало не здасться. Гібридних допорогових засобів аж задосить. Картина гранично ясна.

Що переважить — історія стосунків із Росією окремих осіб і впливових груп (зокрема різні скелетики та хвости), тобто, минуле, чи прагнення забезпечити майбутнє без вразливостей від РФ? Класичний вибір між забезпеченням особистого та суспільного блага.