Рецепт виживання України: чому втрата територій зараз — не поразка у війні

Держави, які неспроможні подивитися правді у вічі, програють війни, пише політичний аналітик Геннадій Друзенко з посиланням на відомі історичні приклади. Він упевнений, що саме час і Україні подивитися на ситуацію тверезо та зрозуміти, що без втрат цю війну не виграти. . .

ПОДИВИТИСЬ ПРАВДІ У ВІЧІ, або SHOW MUST GO ON Держави, які неспроможні подивитись правді у вічі, програють війни. Гітлер до останнього вірив, що англосакси (США та Британія) посваряться з радянцями — і це врятує Третій Райх.

Як відомо, це так і трапилось, але після самогубства фюрера, повного розгрому Вермахту та окупації Німеччини.

Де Голль, навпаки, хоч і повернувся до влади на хвилі Алжирської кризи, зрозумів, що продовження алжирської війни зруйнує Францію зсередини — і відмовився від колонії, яка була батьківщиною більш ніж мільйона французів.

Завершивши трансформацію Французької імперії в національну державу, де Голль спровокував кілька атентатів на себе, але відкрив своїй країні браму у майбутнє. Влада України не хоче дивитися правді у вічі.

Правді, про яку вже на повний голос волають західні ЗМІ: забудьте до кращих часів про кордони 1991 року, наразі Захід не готовий до лобового зіткнення з Росією, а Україна не має ресурсів (насамперед людських, та водночас достатньо зброї та фінансів), щоби розгромити ворога на полі бою.

Це до болю нагадує останні місяці перед війною, коли Bild публікував мапи російського наступу, а Зеленський до останнього відмовлявся вірити у повномасштабне вторгнення росіян. Історія повторюється.

Правда полягає в тому, що Україні потрібно концентруватися на стратегічній обороні, будувати ешелоновані "лінії Сирського", кинути усі сили на розвиток власного ВПК і головне – почати ставитись до власних громадян як до партнерів, а не до ресурсу, який прикриває фронт, доки можновладні щури дограбовують країну.

Ми маємо визнати, що на часі шукати кращий варіант серед гірших. Банковій слід терміново студіювати мемуари Маннергейма, а не Черчилля, Жукова, Ейзенгавера чи Мак-Артура.

Також варто прочитати спомини Альберта Шпеєра, які наочно демонструють долю тих, хто вперто відмовляється дивитися правді в очі. Світ перестав бути однополярним. Захід не готовий до лобового зіткнення з Росією.

Для США, особливо у разі перемоги Трампа, захист Ізраїлю завжди буде пріоритетом перед захистом України, а це означає, що ППО, ПРО та інші дефіцитні озброєння доведеться перерозподіляти на два фронти.

Україна втратила наступальний імпульс другої половини 2022-го і навряд чи знову відновить його в озорій перспективі. ВПК та економіка Росії та її союзників краще адаптувалися до умов тривалої війни на виснаження, аніж наші.

І головне —все менше українців готові воювати та помирати за нереалістичні цілі, які влада декларує у цій війні.

Коли кожен десятий військовослужбовець ЗСУ дезертував чи пішов у СЗЧ (за даними журналіста Володимира Бойка, станом на 1 жовтня 2024 року ми маємо близько 86 тисяч кримінальних проваджень —тобто дезертирів апріорі більше! — за ст. ст.

407, 408 КК України), показові рейди чоловіків у камуфляжі та балаклавах по концертних холах, клубах і ресторанах — не більш ніж шоу. Наслідком якого буде насамперед зростання корупційних "потоків" і збільшення числа тих самих СЗЧ.

Бо мобілізація за Зеленським набагато більше нагадує вкрай непопулярний імпрессмент, що практикували британці у XVIII столітті, а не призов до армії Його Величності часів І чи ІІ світових воєн.

Обидві світові війни британці виграли, а війну за свої американські колонії, в перебігу якої активно практикували імпрессмент, програли… Досвідчений лікар на стабпункті, коли привозять важкопораненого, розуміє, що іноді єдина можливість врятувати йому життя — ампутувати кінцівку.

Звичайно, кожна ампутація — це трагедія (і подвійна трагедія, якщо ампутувати кінцівку доводиться через неправильно чи необґрунтовано накладений турнікет, а не важке поранення), але є випадки, коди відмова ампутувати — це вирок.

Сьогодні Україні, щоби вижити, потрібно зважитися на ампутацію тимчасово окупованих територій. На адреналіні, героїзмі та вірі в перемогу можна виграти спринт — на марафонських дистанціях такі рецепти не працюють. Перша передумова одужання — правильний діагноз.

Тверезий, чесний погляд на реалії російсько-української війни та шанси України на перемогу в ній — єдиний шанс для нас не програти та не посипатися зсередини. Втрата територій — не поразка.