Китай бере Росію: як КНР стала союзником РФ у війні проти України

Настільки, що все більше проявляється у цій війні як союзник Росії". Думка. Ми . Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу.

Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді. Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами.

Якщо проаналізувати китайські та російські меседжі напередодні зустрічі Путіна і Сі на саміті ШОС у Самарканді, то КНР підтримує Росію ще гучніше, ніж на початку вторгнення Росії в Україну. Економічні відносини між країнами свідчать про те саме.

Незважаючи на окремі прогнози, що режим Сі впаде після виборів у жовтні через його стратегічну помилку поставити на Путіна, Сі Цзіньпін зараз, здається, ще впевненіший у своїй владі та курсі, ніж кілька місяців тому.

Так, що дедалі більше проявляється у цій війні, як союзник Росії. Як КНР допомагатиме Росії вести війну далі? Чим рятуватиме Путіна від провалу? Яким є китайський план перемоги? Точних відповідей поки що немає.

Однак, якщо повернутися до оприлюднених позавчора даних американської розвідки про фінансування Росією (і КНР, звичайно) антидемократичних та антизахідних громадських та політичних рухів у Європі та інших частинах світу, можна припустити, що некрократи взимку зроблять ставку саме на це.

Обох надихають результати виборів у Швеції. Обидва з нетерпінням чекають на подарунок від італійських виборців та приходу до влади близької до автократичних режимів Мелоні та Братів Італії разом із Берлусконі та Сальвіні. Вони вірять у силу троянського коня Орбана.

У нестабільність виборчого періоду США. У слабке європейське населення, яке між приниженням та платіжками оберуть приниження. У можливості корупції, що віддано відкривала їм багато західних дверей.

У своїх агентів в Україні, який впораються з широким поширенням антизахідних і насамперед антиамериканських наративів про слабких та цинічних капіталістів. Не схоже, що їхня ставка зіграє.

Принаймні останні місяці демонструють, що ні перший, ні другий так і не навчилися читати демократичні нації. Власна впевненість у перевагах та силі диктаторських режимів природно призводить до необ'єктивного сприйняття демократій як нестійких та слабких.

І хоча слова "без вас" озвучив український президент, саме так вважає абсолютна більшість демократичного суспільства. Демократії, хоч і сперечаються постійно і дискутують, мають стійку здатність об'єднуватися проти зовнішніх загроз.

І сьогодні демократичний світ демонструє надзвичайну єдність, чого не скажеш про автократичні актори. З саміту у Самарканді ми не побачимо щирих та дружніх фото, як на зустрічах G-7.

Бо демократії за ці понад пів року навчилися довіряти одна одній, поважати відмінності, цінувати консенсусні рішення та їх пошук у дискусіях. У той самий час відносини в осі зла (КНР — Іран — Росія — Північна Корея) більше схожі на "жабу — гадюку".

Коли кожен уважно стежить за руками партнера та максимально обмежує його свободу рухів.

Можливо, Іран просунеться у своєму членстві в ШОС та зближенні з КНР та Росією, але навряд це буде стійким результатом, і ядерна угода все ще на столі, як і занепокоєння іранського суспільства, пов'язане зі зближенням з ворогами, якими для них залишаються Росія та КНР.

Можливо, Росія стане ще безправнішим васалом КНР, але це зробить її слабшою, і аж ніяк навпаки. Можливо, Моді проведе переговори з Сі, але у можливість закопати сокиру війни не вірять обидва.

Інші країни-члени, які будуть присутні там, відіграють роль інтер'єру, який має створити ілюзію сили та впливу Пекіна на міжнародній арені.