"Під час штурму зникло 10 бійців": сестра десантника ЗСУ впевнена, що її брат вижив і перебуває в РФ

Вижити у штурмі вдалося кільком бійцям, але вони деякий час уникали родини Олега. Втім, жінці таки вдалося з ними поспілкуватися. Вона виявила в їхніх розповідях багато розбіжностей, але ніхто не бачив, що її брат загинув.

Сестра десантника 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Олега Гурка, якого вже понад півтора роки вважають зниклим безвісти, адвокатка Тетяна Гойдик впевнена, що її брат живий.

Через волонтерські зв’язки вона отримала інсайдерську інформацію, що її брат вижив і навіть вказали місце, де його утримують. Про це вона розповіла "Фактам". Її брат Олег старший за неї на 7 років, зараз йому 46. Він має родину — дружину і двох доньок.

Олег із сестрою дуже близькі з дитинства і постійно були на зв'язку, коли він перебував на фронті. Перед зникненням, говорить Тетяна, в Олега було нехороше передчуття. "Він передчував.

14 січня минулого року десь о 8 вечора Олег зателефонував мені, сказав: "Сестричко, молись, рідна. Бо підемо у страшний штурм". Той штурм відбувся в Луганській області, біля міста Кремінна в Серебрянському лісі.

За півтори доби перед цим в Олега була важка контузія, він не чув на обидва вуха. Але його навіть на стабілізаційний пункт не відправили — ставили крапельниці на місці", — розповіла Тетяна.

Вона говорить, що вижити у штурмі вдалося кільком бійцям, але вони деякий час уникали спілкування з родиною Олега. Втім, жінці таки вдалося з ними поспілкуватися. Вона виявила в їхніх розповідях багато розбіжностей, але ніхто не бачив, що Олег загинув.

"Інструктор Олега з Великої Британії Руслан дзвонив хлопцям одразу ж після їхнього повернення з того штурму. Він детально їх розпитав.

Зокрема, про таке: "Ти особисто бачив, що Олег загинув? Підходив до нього, пересвідчився, що він мертвий?" Всі вони відповіли Руслану на ці запитання "ні", — розповіла жінка.

Вона говорить, що і інші хлопці розповідають, що "в тій кривавій мішанині ніхто нічого толком побачити й не міг, бо то був ближній бій". Тетяна розповідає, що з'ясувала, що під час штурму зникло десятеро бійців. Одного з них вдалося повернути з полону з важким пораненням.

На обмін його привезли в машині "швидкої". Але він був з іншого підрозділу і не знав Олега і не зміг його впізнати по фото. Ще в березні Алла написала лист до Міністерства оборони РФ, щодо долі свого брата, але відповідь так і не отримала.

"В пошуку інформації про те, де може перебувати брат, я використовую мої волонтерські зв’язки. Хочу сказати ще таке: статус "безвісти зниклий" для родичів бійця може бути ще страшнішим, ніж статус "загиблий".

Адже це статус невизначеної втрати — тобто, втрати, яку не можна пережити. Цей статус (ще його називають "між небом і землею", "50 на 50"), такий, що живеш з ним постійно — кожної секунди.

Одна дівчина, брат якої, Герой України, загинув, сказала мені: "Моє становище простіше від твого". Я здивувалася: "Чому?" — "Бо я точно знаю, що сталося з моїм братом, і можу прийти на його могилу", — говорить Тетяна.

Жінка розповідає, що постійно бере участь в акціях щодо повернення полонених. Вона сподівається, що її брат все ж таки живий і поверненться з полону. "Олег зник безвісти 15 січня, а мені повідомили про це лише через 3 дні.

Коли я зателефонувала до людини, яка займається комунікацією у 95-й ОДШБ, то почула: "Скоріш за все, він загинув". Якби зателефонувала не я, а наша мама, то ця відповідь могла б її вбити.

Добре, що мій мозок включив у мені адвокатку, а не рідну сестру, і я сказала: "Будь ласка, якщо вам ще раз зателефонують щодо мого брата, в жодному разі не кажіть те, що сказали мені". "А як говорити?" — спитала ця людина.

"Як обліковується мій брат у списках військової частини?" — "Безвісти зниклий". — "Так і кажіть". Для кожної матері слова: "Ваш син, скоріш за все, загинув", — можуть стати останніми, які вона почує у своєму житті", — говорить жінка.