By Victor Duda
Ось думаю: чому Гемінґвею дали Нобелівську премію за невелике в принципі оповідання "Старий і море"? Хто читав, там дія розвивається дуже повільно, навіть жах як повільно. Просто здається, що письменник просто тягне час.
А читачеві нетерпляче хочеться бачити розв'язку — чим все закінчиться? Скоріше б! Впіймає, зрештою, старий цю ПРОКЛЯТУ рибу чи ні? Найбільшу рибу, яку він тільки бачив у своєму житті! Так, він водив її своїм вудлом, хоча сили були нерівні… Так, його мало не змило з чахлого баркасу… Так, він боровся не лише з рибою, він боровся ще й із морем.
А як, справді, побороти море? І він зрештою виграв цю битву. Хоча, витягнувши рибу на палубу, з гіркотою побачив, що від неї залишилися тільки кістки. Але тут головне, що риба здохла. Так і в нас. Швидко не виходить. Снарядів не вистачає. Погода не помагає. Люди втомлюються.
Будинки палають. Захід зволікає. Час тягнеться. Але сьогодні я ще раз зрозумів, за що дають Нобелівські премії, чому письменники бувають великими та чому класика безсмертна. Тому що, попри все, дух людини й дух народу перемагає. І зараз переможе.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
