Кім Чен Ин може здатися комічною фігурою зі своїм бронепоїздом і зачіскою. Але його поїздка в Росію не викликає сміху. Очевидно, що це погано для України, тому що це допоможе Володимиру Путіну продовжити своє вторгнення.
У Кіма великий запас боєприпасів, сумісних з радянським озброєнням, у той час, як російські солдати скаржаться на нестачу перед реалiями контрнаступу України.
Жодна сторона не повідомила подробиць переговорів у середу, але Кім Чен Ин уже направив партію артилерійських снарядів для використання Росією в Україні торік (за даними американської розвідки), і здається очевидним, що зараз на столі — щось більше.
У відповідь на запитання, Путін підтвердив, що вибір місця для їхньої зустрічі — космодром "Східний" в Амурській області — означає, що Кім Чен Ин отримає допомогу у своїй проблемній супутниковій програмі. Звичайно, і Україна отримує зброю від третіх сторін.
Але неправильно стверджувати, що постачання зброї для вторгнення — те саме, що надавати її країні, яка захищає себе. А головний акцент — Кім ясно дав зрозуміти, що він прибув для укладення стратегічного альянсу проти США, злого гегемона і ворога. Останнє слово важливе.
У нещодавній статті Констанції Штельценмюллер, старшого наукового співробітника Інституту Брукінгса, йдеться про те, що урок України полягає в тому, що 30-річна пауза Заходу без рівного за розміром ворога закінчилася.
Звісно, США та Європі за цей час довелося зіткнутися з державами-суперниками та конкурентами, а також із міжнародними терористами і так званими країнами-ізгоями, зокрема, тією ж Північною Кореєю Кіма. Але не було стратегічного ворога, який би діяв проти Заходу.
Тепер це Росія, і вона залучає до своєї справи різношерсту команду однодумців. Іншим є Іран, який Кремль тримав на відстані витягнутої руки ще 2015 року, щоб змусити його призупинити програму ядерного палива і ймовірну розробку ядерної зброї.
Москва розуміла, що і Іран, і Північна Корея чинять дестабілізуючий вплив на її власному величезному "задньому дворі", і ситуація може тільки погіршитися, якщо вони створять придатні для використання ядерні арсенали.
Але це було до того, як Путін вторгся в Україну і все пішло не так. У цих країн є артилерійські снаряди і безпілотники, які потрібні Путіну, і він зробить усе можливе, щоб отримати їх. Це означає допомогу їм з їхніми власними пріоритетами безпеки.
Путін здійснив свою першу поїздку за межі країни з початку війни в липні минулого року, коли відвідав верховного лідера аятоллу Хаменеї в Тегерані. За ним слідували делегації оборонної індустрії та промисловості.
Наслідки будуть відчутні не тільки в Європі, а й в Азії та на Близькому Сході, оскільки Росія є членом Ради Безпеки ООН, великою ядерною державою і має такі ресурси, як космодром "Східний", яких бракує таким країнам, як Північна Корея та Іран.
Економічні санкції США не змінили цього. За наявності достатньої кількості таких товаришів сама ідея "держави-ізгоя" може перестати мати сенс. Вони стануть блоком, звичайно, непривабливим і порівняно слабким, але здатним завдати значної шкоди.
Росія також активно вербує прихильників в Африці, спонсоруючи державні перевороти, на шляху яких стоять прозахідні лідери. Це ще не Холодна війна, або принаймні, не та зріла війна, яку ми пам'ятаємо. Вона менш структурована, більш рухлива і все ще не сформована.
Росія також не є колишнім Радянським Союзом, навіть попри те, що Путін, схоже, проґавив ці два пункти у своїх коментарях Кіму.
Він нагадав, що саме "наша країна" першою визнала Корейську Народно-Демократичну Республіку як державу, і "наша країна" підтримала "війну за незалежність" КНДР проти Південної Кореї, яку підтримували США, у 1950-х роках.
Шанувальники моделі розділеної Кореї для майбутнього України, зверніть увагу на цей пасаж. Спроба Росії уникнути ізоляції, проте, вплине на наш світ і підірве заснований на правилах міжнародний порядок, який Путін так зневажає.
"Як і в роки холодної війни, людство підійшло до колись небезпечної, а зараз, можливо, ще більш небезпечної риси на піску", — написав міністр закордонних справ Сергій Лавров в останньому випуску видання "Росія в глобальній політиці" — це московська версія журналу Foreign Policy.
Дуже багато чого з того, що говорять Путін і Лавров, цинічно сфабриковано і не відповідає дійсності. Проте нам потрібно серйозніше ставитися до того, що вони говорять, а це означатиме більше стратегічного мислення і більшого захисту, особливо для Європи.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
