Зразкова війна: як Ізраїль показав Україні приклад добре організованої бойової операції

Військовий експерт Костянтин Машовець вважає це прикладом для ЗСУ і за контрастом згадує, як бездарно розпочинала Росія вторгнення в Україну у 2022-му.

З початком СТРАТЕГІЧНОЇ операції Ізраїля проти Ірану, очевидно, для України на порядку денному постало зразу декілька достатньо повчальних моментів. Якщо спробувати їх оцінити загалом, то варто вести мову про своєрідні "уроки" для нашої держави.

Умовно їх можна поділити на дві великі групи: Ця група "уроків" стосується декілька параметрів (факторів): Очевидно, що стратегії довготривалої "війни на виснаження", яка нині реалізовується Кремлем проти нашої держави, не була й не є бажаною для нього.

Тут, скоріше, мову варто вести про вимушений вибір (або, точніше кажучи, зміну) такої стратегії, через неспроможність Кремля реалізувати більш ефективний й більш швидкий її варіант.

Наприклад, у вигляді "швидкого гібридного захоплення", або короткотривалого повітряно-наземного "бліцкригу".

Після провалу такої спроби на практиці, усвідомивши, що "быстро и результативно" не виходить, Кремль пішов на суттєву зміну своєї стратегії ведення війни, змінивши її саме у вигляді "війни на виснаження".

Військово-політичне керівництво РФ, плануючи війну проти України, явно бажало досягнути своїх військово-політичних цілей у цій війні без всього цього затяжного "геморою", який сьогодні вже чутливо обтяжує її фінансово-економічний та суспільно-політичний стан.

Як виявляється, "війна на виснаження" для РФ – такі має свої межи. Зі свого боку, українське військово-політичне керівництво, взагалі, до початку прямого широкомасштабного військового вторгнення агресора НЕ МАЛО жодної стратегії на такий випадок.

Щобільше, вже в процесі ведення війни продемонструвало якісь "шарахання" з крайності у крайність, що, до речі й вилилось у провал сумновідомого "контрнаступу" 2023-го року й цілої низки поразок (нехай й оперативно-тактичного рівня) протягом 2024-го року, під час проведення так званої Стратегічної оборонної операції.

Зрозуміло, що основною причиною помилок у стратегічному плануванні й взагалі у виборі тієї чи іншої стратегії як з боку РФ, так й з нашого боку була невірна оцінка як власних, так й противника, СПРОМОЖНОСТЕЙ.

Й базувалася вона, зокрема й переважно, на помилковій оцінці ролі та місця тих чи інших засобів ведення війни.

Зокрема… З теорії та практики ведення сучасних війн добре відомо, що будь-який сучасний "бліцкриг" як передумова загальної стратегічної перемоги починається з завоювання ПАНУВАННЯ у повітряному просторі противника.

"Изначально" росіяни у цій сфері мали чимало причин сподіватися на свій успіх: Це стосувалося як бойової та допоміжної (забезпечуючої) авіації, так й ракетного далекобійного високоточного озброєння.

Однак вже через два перших тижня російського вторгнення стало зрозуміло, що "винести" систему ППО України у достатньому обсязі, при якому стало б можливим "вибомблювання" нашої держави із війни та повна нейтралізація її бойової авіації – не вдалося.

Противник почав зазнавати чутливі втрати у власній бойовій авіації, а відсоток перехоплення системою ППО України інших його засобів повітряного нападу поступово став зростати.

А відтак, повністю подавити систему управління держави (мається на увазі, України) насамперед на стратегічному рівні, ворогу не вдалося. Так само як нанести відчутного ураження основним угрупуванням Сил оборони України.

Ба більше, з часом, українські Повітряні Сили почали завдавати достатньо ефективного ураження по угрупуваннях самого противника, які вторглися на територію України.

Тобто, вирішальну й головну умову для успіху "бліцкригу" на СТРАТЕГІЧНОМУ рівні, противнику створити не вдалося. Стало зрозуміло, що доведеться переважно "ножками" та "колесами". А тут, для України з’являється більше шансів щодо її успішної оборони.

Головна причина – НЕДООЦІНКА противником рівня боєздатності та боєготовності системи ППО України та її бойової авіації.

Очевидно, при конкретному плануванні наряду сил й засобів для перших "обезброючих" та подальших ударів, зокрема щодо підтримки дій своїх наземних угрупувань військ, командування противника виходило з якихось достатньо дивних оцінок цих параметрів.

Мало того, воно достатньо низько оцінювало загальну спроможність системи ППО України ПРОТИДІЯТИ таким ударам, гнучко реагувати на нарощування їх обсягу та інтенсивності.

Простіше кажучи, противник не розраховував на високий рівень адаптивності наших Повітряних Сил під його масованими ударами. Він явно сподівався на те, що вже після перших його масованих ударів "усе розвалиться". Не розвалилося.

Щобільше, очевидно, що у переліку початкових ударів противника вітчизняна система ППО чомусь НЕ ЗАЙМАЛА пріоритетного характеру. Вона уражалась НА РІВНІ з ураженням цілей та об’єктів іншого характеру, іноді – достатньо дивного.

В результаті, система ППО України отримала вкрай необхідний їй й такий "дорогоцінний" початковий час, аби відреагувати належним чином на спроби противника завоювати панування у повітряному просторі України на всю стратегічну глибину.

Так, противник на короткий час отримав ПЕРЕВАГУ у повітряному просторі на окремих напрямках.

Але, чим далі, тим більше це панування скорочувалось, в міру того, як система ППО України після перших масованих ударів противника "приходила у себе" й нарощувала свої бойові спроможності. Ба більше, так само росіяни планували й наземну частину свого "бліцкригу".

Підозрюю, завдання визначеним угрупуванням військ на оперативному рівні формулювались на кшталт – до такого часу вийти на рубіж, зайняти район, взяти під контроль й т. п.

При цьому очікуваний спротив з боку ЗСУ та інших українських формувань також очікувався на рівні "мінімального", або взагалі "не очікувався".

У цьому сенсі варто згадати одне із "звернень пуйла до українських військових" під час перших тижнів вторгнення, в якому їм на "серьезных щах" пропонувалось скинути до біса "банду наркоманов и нацистов" й "взяти владу у свої руки".

Кремль (й відповідно, його дженерали) явно перебував у полоні якихось своїх хибних уявлень про рівень боєздатності й боєготовності ЗСУ, їх морально-психологічний стан.

На практиці, як тільки вони заглибились на оперативні відстані, по них почали завдавати ураження з флангів, з тилу й взагалі скрізь, у межах так званої "децентралізованої оборони".

Всі ці громіздкі колони бронетехніки, з довгими колонами забезпечення, виглядали грізно й "роздавляючи", але на практиці виявились малоефективними проти швидкоплинних високомобільних дій ЗСУ.

Так, вони були здатні зайняти та утримати якісь певний район, рубіж, але після того, як по їх тилах та колонах постачання почали завдаватись чутливі удари, а у їхніх тилах та на флангах з’являлись рухливі частини та підрозділи Сил оборони України, їх становище ставало дедалі гіршим.

А тепер порівняйте все це із плануванням й РЕАЛІЗАЦІЄЮ військовим командуванням Ізраїля своєї відповідної стратегії. Я вже писав з цього приводу, що воно відмовилось від того, аби "ставити візок попереду коня".

Спочатку була саме система ППО Ірану, а лише потім (у наступних "хвилях") — інші першочергові цілі для ураження. Мало того, оцініть – як й в яких умовах до цих уражень "підключились" США.

В сучасній війні УВЕСЬ КОМПЛЕКС повітряних засобів ведення війни, особливо й включно з ППО, варто відносити до СТРАТЕГІЧНОГО ОЗБРОЄННЯ.

Відповідно, увесь процес формування, оснащення та взагалі підготовки до бойового застосування відповідного елементу системи національної оборони держави повинен стати ОБОВ’ЯЗКОВОЮ частиною стратегії (оборонної політики держави), як за мирного часу, так й особливо під час підготовки та ведення війни.

Війна Ізраїлю з Іраном у цьому сенсі є достатньо показовою.

Зміг би Ізраїль вирішити СТРАТЕГІЧНЕ завдання із, м’яко кажучи, "ускладненням" ядерної та ракетної програм Ірану, не перетворивши ЗАЗДАЛЕГІДЬ власні ВПС, системи ППО та ПРО у високоефективні СТРАТЕГІЧНІ контури оборони ВСІЄЇ країни? Очевидно, що навряд чи.

Й зворотний приклад.

Військово-політичне керівництво України "береться" вирішувати оперативно-стратегічне завдання у війні (так, я маю на увазі той самий сумнозвісний "контрнаступ до азовського узбережжя" у 2023-му році), НЕ МАЮЧИ навіть не те, що переваги у повітряному просторі на обраному стратегічному напрямку, а й просто у достатньому обсязі військової ППО, здатної прикрити бойові порядки відповідних розгорнутих формувань від ударів повітряних засобів нападу противника.