Жодної користі, тільки політика: навіщо Росія використала "Орешник" і що робитиме далі

Це не так удар по Україні, як сигнал для США і НАТО — але чого доможеться Москва? Багато чого незрозуміло про передбачувану нову російську балістичну ракету, але її використання проти України було радше політичним сигналом, аніж військовою користю в цій війні.

Запуск вранці 21 листопада, за словами українського президента Зеленського, російської зброї, що володіє "всіма характеристиками" міжконтинентальної балістичної ракети, викликав побоювання з приводу ядерної ескалації, особливо після того, як з'явилися драматичні кадри, на яких кілька снарядів влучають у Дніпро.

Пізніше президент Росії Путін заявив, що цей удар був успішним "випробуванням" нової балістичної ракети середньої дальності "Орешник", що володіє "неядерним гіперзвуковим потенціалом", і прямо пов'язав запуск із використанням Україною на російській території західної зброї, такої, як крилаті ракети Storm Shadow і ATACMS.

Однак після майже трьох тижнів видається вірогідним, що метою пуску було швидше послати сигнал стримування членам НАТО, ніж домогтися тактичного ефекту на полі бою. Тим часом з'явилися нові подробиці.

Наявна інформація явно вказує на те, що вона мала більшу дальність, ніж "Іскандери", які використовували дотепер у конфлікті та які мають дальність до 500 км, оскільки, майже напевно, її запустили з полігону Капустин Яр (приблизно за 800 км).

РС-26 (SS-X-31 у позначеннях НАТО) — набагато більша ракета, яку зазвичай називають або міжконтинентальною, або балістичною ракетою середньої дальності (МБР або МБРР).

Передбачалося, що програму РС-26 буде припинено або призупинено в 2017 році на користь розробки гіперзвукових планерних апаратів.

Однак у нещодавній відкритій доповіді Розвідувального управління США йшлося про те, що її лише відклали, а той факт, що американські офіційні особи на брифінгу одразу ж після цього припустили, що удару завдали якоюсь новою ракетою, додає впевненості висновку, що або програму РС-26 відродили, або її елементи використали як основу для розроблення нової ракети.

На відеозаписах удару по Дніпру видно, що в місто влучило кілька снарядів, а також, можливо, хибні цілі та уламки.

Кількість снарядів (кілька десятків) також може свідчити про те, що було запущено не одну ракету, хоча українська розвідка стверджує, що було використано "шість боєголовок", кожна з яких містила шість суббоєприпасів.

Згідно із загальноприйнятим визначенням, МБР — це балістична ракета, дальність польоту якої перевищує 5500 км.

МБР зазвичай мають дальність від 3 000 км до 5 500 км і розміщуються вище за балістичні ракети середньої дальності та балістичні ракети малої дальності (такі як ATACMS або "Іскандер").

Деякі з ранніх анонімних американських джерел швидко оскаржили українську характеристику удару 21 листопада як завданого МБР.

Це може бути результатом питання класифікації, якщо РС-26 справді була задіяна: спочатку вона була заявлена як МБР, але пізніші випробування показали, що її було розроблено для несення важчого корисного навантаження на відстань менш ніж 5500 км, і західні офіційні особи підозрювали, що це справді була МБР, модифікована для порушення умов договору РСМД, який забороняв ракети наземного базування з дальністю від 500 км до 5500 км.

США вийшли з договору 2019 року на підставі його недотримання Росією (більшою мірою це стосувалося крилатої ракети 9М729, ніж РС-26).

Підкреслення розробки і використання в даному випадку МБР — ще один спосіб нагадати спостерігачам про історію зловживання Росією системою контролю над озброєннями і виправдати нинішні дії Штатів у цій галузі, навіть якщо тут росіяни, схоже, повідомили США перед запуском.

Використання МБР не обов'язково матиме величезне військове значення, оскільки, хоча вони набагато швидші (й, отже, їх важче перехопити), ніж ракети меншої дальності, їм зазвичай бракує точності для використання зі звичайними корисними навантаженнями проти багатьох важливих у військовому відношенні цілей.

Для порівняння, ймовірність кругової помилки китайської МБР DF-26 становить близько 150 м, тоді як у "Іскандера-М" 9М723 — менш ніж 10 м.

Якби ціллю була будівля звичайного розміру, то багато інших видів зброї, що використовуються в нинішньому наступі Росії, як-от варіанти безпілотника "Шахед" або крилаті ракети KH-101, були б точнішими та економічно ефективнішими.

Однак велике корисне навантаження, яке несе така балістична ракета, може дозволити використовувати її проти деяких незахищених і нерухомих цілей (наприклад, урядових будівель) зі звичайними боєголовками, попри їхню неточність.

Вона також демонструє можливість нанесення удару зброєю, яка — в максимальному ступені — може бути запущена далеко за межі досяжності будь-яких українських балістичних або крилатих ракет, як іноземного, так і вітчизняного виробництва.

Це створить серйозну проблему для протиповітряної оборони, яку Україні вдалося створити навколо міст і критично важливих об'єктів інфраструктури.

Такі системи, як Patriot, можуть вразити МБР тільки в термінальній фазі, коли перехоплення утруднене і вимагає додаткових витрат на перехоплювачі, які доводиться запускати залпами, оскільки у захисників немає часу спостерігати, чи відбулося перехоплення, перш ніж запускати ще одну ракету (підхід "стріляй, дивись, стріляй").

Капустин Яр все ще може бути вражений деякими з найбільш далекобійних українських безпілотників, тож об'єкт уразливий, але багато пускових установок Росії — мобільні.

Однак той факт, що в ядерній сфері країни використовують тільки МБР, символічно більш важливий, оскільки з'явився на тлі перегляду російської ядерної доктрини, який багато хто сприйняв як зниження ядерного порога Росії (навіть якщо він значною мірою кодифікував наявну, але неписану політику).

Наявні російські озброєння, які використовуються проти України (балістичні ракети малої дальності "Іскандер", крилаті ракети "Кинджал" і "Калібр"), вже володіють ядерним потенціалом, але подібна велика ракета надсилає потужніший сигнал про потенційне застосування ядерної зброї, а також "карає" Україну за використання ATACMS і Storm Shadow.

Основною аудиторією цього послання, ймовірно, є НАТО і коаліція міжнародних прихильників України, а не сама Україна — не надто тонке нагадування про те, що Росія володіє більш широким арсеналом різних і більших типів ракет.

Якщо залишалися якісь сумніви, російські ЗМІ з готовністю опублікували графіки, що оцінюють час польоту ракет "Орешник" до кількох великих європейських столиць.

Це відбувається в контексті ширших дебатів про можливості ракет великої дальності в Європі, або, скоріше, про відсутність таких можливостей і подальший інтерес до того, що стало європейським підходом до нанесення ударів великої дальності.

Так, у липні США і Німеччина оголосили про розміщення 2026 року ракет наземного базування, включно з SM-6 і Tomahawk, або "гіперзвукової зброї, що розвивається".

Поки що незрозуміло, чи збережуться подібні плани за нової адміністрації США, але нескладно провести зв'язок між цими дебатами і застосуванням Росією "Орешника", не в останню чергу тому, що в заяві Путіна після удару йшлося не тільки про застосування ATACMS і Storm Shadow, а й про плани США.

Хвалькувата згадка про можливості та майбутній розвиток російських МБР, імовірно, мала на меті попередити про готовність Росії вступити в "гонку" ракетних озброєнь; чи є у неї для цього можливості — інше питання. Тут є більш ніж тривіальна схожість із кризою євроракет.

Росіяни мають серйозні стимули демонструвати свої ядерні переваги на театральному рівні. Привид ядерного конфлікту в Європі, не пов'язаного зі стратегічним обміном зі США, може становити значний ризик для трансатлантичної згуртованості.

З іншого боку, такі системи, як Pershing II, підкреслюють ризики, які представляють для Росії системи середньої дальності, що випереджають її можливості раннього попередження.

Багато з систем, які планується розгорнути в Європі, включно з SM-6 і гіперзвуковою зброєю великої дальності, повторюють цю дилему (хоча і зі звичайними ракетами).

Обидві сторони, по суті, обирають стратегію за замовчуванням, відповідно, представляючи одна одній привид обмеженого обміну на рівні театру воєнних дій (російська загроза, націлена на європейську аудиторію) та ризик контрсили (аналогічна примара, яку Pershing II викликав в умах радянських керівників).

Примітно, що баланс сил, що встановився в 1980-х роках, був, попри політичний галас тієї епохи, стратегічно стабільним у тому сенсі, що він не давав переваг жодній зі сторін і поклав край страхам перед розривом.

Навіть часто згадувані побоювання з приводу кризової нестабільності були дещо перебільшені.

Аналогічна стабільність є і на Корейському півострові, де Південна Корея протистоїть північнокорейській ядерній зброї своєю системою "трьох осей", що поєднує інтегровану протиповітряну та протиракетну оборону (для зниження ймовірності успішного удару) і звичайні засоби глибокого удару, націлені на керівництво Північної Кореї і ядерне командування та управління.

Заяву Путіна минулого тижня про те, що "Орешник" може бути розгорнутий в Білорусі десь пізніше 2025 року, імовірно, слід розглядати в тому самому світлі й як цілком передбачуване продовження його заяви про перекидання туди тактичної ядерної зброї 2023 року.

Як це вплине на Україну і стратегічну стабільність загалом, можна тільки припускати.

Видається малоймовірним, що Україна раптово обмежить себе у використанні ATACMS або Storm Shadow, принаймні за нинішньої адміністрації США, витративши місяці на те, щоб отримати дозвіл на їхнє застосування на російській території.

Уже з'явилися зображення того, що, імовірно, буде використано надалі для нанесення удару по російських авіабазах.

А для Росії масовані атаки безпілотників і суміш ударів балістичними і крилатими ракетами являють собою найбільш тактично корисну відповідь або форму тиску, особливо напередодні зими.

Тому використання "Орешника" навряд чи істотно змінить розрахунки про те, як краще наносити або стримувати удари дальнього радіусу дії будь-якій зі сторін. Це посилює дилему стримування для Росії у більш значущій сфері — ширшій стратегічній стабільності.

З одного боку, критичні "червоні лінії" не перетнуті жодною зі сторін: сили НАТО не були безпосередньо введені в Україну для боротьби з російськими військами, а РФ не здійснила звичайного військового нападу на країни Альянсу.

І, принаймні, деяких норм було дотримано: США повідомили Росію про попередній запуск. З іншого боку, міжнародні спонсори продовжують надавати підтримку Україні, нехай і мляво.

На перший погляд такий стан справ виглядає цілком керованим, але Росія проявляє занепокоєння з приводу тривалої міжнародної підтримки України, а розігрування ядерної карти скоріше підриває, ніж зміцнює її позиції в галузі ядерного стримування.

Частково це відображає стійкість Росії та її готовність поставити на чільне місце просування на сході України.

Але якби Росія була абсолютно спокійною з приводу міжнародної реакції в Україні та питання про європейський ракетний потенціал, їй не потрібно було б "роз'яснювати" свою ядерну політику.

Далеко не створюючи двозначності та не зменшуючи амбіцій НАТО/Європи, дедалі кровожерливіші російські погрози були здебільшого проігноровані.

Якщо внаслідок цього брязкання шаблями противники Росії припустять, що меч насправді залишиться в піхвах, то в цьому буде винна сама Росія, та водночас залишається відкритою можливість того, що вона відчує тиск, щоби якось загострити ситуацію за допомогою більш загрозливих диверсій чи підривних дій, або більш тривожної ескалації звичайних озброєнь проти України.

Нарешті, значне розширення російського арсеналу середньої дальності можливе, якщо вдасться вивільнити ресурси, але з огляду на те, що темпи виробництва російських ракет наразі становлять 130 одиниць на місяць, збільшення масштабів виробництва МБР здається малоймовірним.

Хоча ядерна загроза на рівні театру воєнних дій являє собою такий самий виклик, як і SS-20, цінність розгортання може бути зведена нанівець прискоренням планів Європи і США зі створення ударного і протиракетного потенціалу.