Курський кульбіт: як змусити Путіна мінятися з Україною територіями

Курщини уявлялися золотим обмінним фондом за прийдешніх переговорах про мир. Але разом із бравурними повідомленнями про переговори Трампа з Путіним російські пабліки зарясніли заявами "пєскових-медвєдєвих" на тему української Курщини.

Мовляв, нічого ми обмінювати не станемо, викинемо окупантів із російських земель. На перший погляд, після пів року безплідних штурмів ці вигуки звучать смішно.

Але для чого вони про це заговорили напередодні переговорів? Цілий день ламав голову і, здається, розгадав кремлівську схему. Якщо переговори відбудуться, рашисти наполягатимуть, щоб у торги не включали курські території.

На тій підставі, що зустрічатимуться по темі України, а зі своїми землями пообіцяють самі розібратися. Якщо ми з цим погодимося — потрапимо в пастку. Уявіть, що мирна угода підписана без Курщини. Після припинення вогню Росія знімає більшу частину військ з ЛБЗ і. . .

Правильно — відправляє всю цю махину на Курщину. Тут і гадати не варто — проти півмільйонної армії на такому клаптику землі не встояти. А російська пропаганда назве це великою перемогою російської зброї.

Єдине, що нам залишиться — максимально швидко і без втрат відвести українські підрозділи. Сподіваюся, Генштаб це передбачає і готується. Але шанс вигідно обміняти курські землі на українські є. Слід наполягати на включенні їх до переговорного списку.

І дати зрозуміти: якщо обмінювати не захочуть, а хочуть відвойовувати, ми, звісно, підемо. Але під час відступу перетворимо цю землю на непридатну для життя пустелю. Слід замінувати й підірвати все що можна: ламати дешевше, ніж відновлювати.

Нехай потім імперці роками вкладають мільярди не в оборонку, а у відбудову, і курчани весь цей час поневіряються по спортзалах і в родичів, згадуючи того, хто відмовився від обміну. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.