Росія не захистить вірмен. Чим закінчилася історія дружби Москви і Єревана

Азербайджан пішов на відкрите вторгнення в Карабах, яке, втім, війною не вважає. Експерт-міжнародник Ілія Куса аналізує причини того, що відбувається, і намагається спрогнозувати подальший розвиток подій. Щодо Карабаху.

Я нещодавно публікував статтю, в якій коротко виклав інтереси і позиції сторін. Усе розвивається так, як там описано щодо Азербайджану. У Баку вважають, що або зараз, або ніколи, і пішли в керовану, локальну ескалацію.

План-мінімум: виторгувати для себе найкращі переговорні позиції за мирним договором, наприклад, повернення Карабаху без будь-яких гарантій прав місцевого вірменського населення + надія на те, що бойові дії витиснуть вірмен із регіону.

План-максимум: у разі успіху, захопити всю територію, і поставити всіх перед фактом, як Захід, так і Росію. Як я і писав, Туреччина публічно підтримала Азербайджан, хоча напередодні намагалася грати в деескалацію, коли Ердоган телефонував Пашиняну на тлі загострення.

Росія реагує так, як завжди, показуючи, що втручатися в конфлікт поки що не будуть, та й не особливо хочуть.

Як я і говорив багато разів, їм вигідно використовувати силову ескалацію для тиску на Єреван і особисто на Пашиняна, який останніми місяцями взагалі "береги втратив", з їхнього погляду.

Захід, найімовірніше, засудить ескалацію з боку Азербайджану, але ключове питання: чи підуть вони далі, і чи переходитимуть до примусу до деескалації, наприклад, за допомогою санкцій? У цьому полягатиме їхня дилема. На публічному рівні вони підтримують Єреван.