Людина, зброя, місія. Як змінилися ЗСУ за 22-й рік

Збройні сили України до 24 лютого 2022 року та Збройні сили України кінця 2022 року — це дві абсолютно різні армії.

Справа навіть не в новому західному озброєнні, хоча про неї ще буде сказано, а в тому, як змінився внутрішній стрижень українського війська, у розумінні свого призначення та зв'язку з усім народом.

Зазвичай такий стан називається народною армією — або, як кажуть в Ізраїлі: "Народ формує армію, а армія формує народ". До повномасштабного вторгнення ЗСУ перебували вісім років у стані обмеженої війни з Росією на сході України.

За ці вісім років обмеженої війни сотні тисяч українських захисників пройшли через фронт чи, як мінімум, через службу в армії.

Це створило колосальний резерв людей з бойовим досвідом, мотивацією, розумінням і готовністю до того, що обмежена війна переросте в щось більше і масштабніше.

Саме ці люди стали головним стрижнем мобілізації, оголошеної в лютому року, що минає, і сьогодні всі Сили оборони України налічують уже під мільйон людей. Це перша та найважливіша відмінність.

Якщо ЗСУ колись була типовою армією нашого часу, тобто просто силовим інструментом держави і налічувала лише кілька сотень тисяч службовців, то сьогодні це — велике народне військо загальнонаціонального рівня.

Додайте до цього мільйону ще загальнонародний волонтерський рух – ви отримаєте масштаби по-справжньому військової організації, небачені в Європі вже з часів Другої світової війни. Друга важлива відмінність – розуміння свого призначення.

Якщо ЗСУ в редакції "до 24 лютого" не могли похвалитися якоюсь серйознішою місією, ніж стримування ворога на сході України, то сьогодні є чіткий перелік цілей: це захист громадян України, розгром ЗС РФ та повернення України до кордонів 1991 року.

Воістину, українська армія, як це було й наказано класиками державності минулого – гарант захисту суверенітету української держави та народу, який живе в цій державі.

Після цих двох факторів – людини (а людина – це найважливіше в армії) та розуміння місії цієї людини – тепер можна згадати і про озброєння ЗСУ. ЗСУ з початку повномасштабного російського вторгнення спиралися зазвичай на радянські зразки техніки.

Так, було кілька як всюдиходів HMMWV, так і зразків західної стрілецької зброї, але це все була крапля в морі радянської спадщини. Навіть українські розробки – і ті спиралися на радянське минуле: наприклад, ПТРК "Стугна-П", що чудово показала себе в боях ПТРК.

Тепер же 2023 рік ЗСУ зустріли з великим переліком не просто західних моделей озброєнь, а й їхніх нових зразків зокрема. Західний підхід до створення зброї кардинально відрізняється від радянського (а сьогодні – російського) підходу.

Це ставка на якість, людський фактор (військова ергономіка, наприклад), точність систем і багато іншого.

Зі старою радянською зброєю неможливо реалізувати багато концептів західного військового мистецтва – такі, як децентралізація командування, автономія командирів, швидке закриття циклів (час від фіксування цілі та до її ліквідації) та синергія різних родів військ у єдиному мережевому військовому механізмі.

Це і є третім чинником кардинального прогресивного росту ЗСУ за цей рік. Західні зразки техніки – це не штучні екземпляри, а масове якісне посилення української армії. Взяти хоча б всілякі броньовані машини (всіх мастей і моделей), їх передано вже понад 2 000 штук.

Це величезна допомога. Адже ще сотні одиниць артилерії, ЗРК (найкращих у своєму класі) та інших зразків – аж до легкого стрілецького. Українська армія знайшла себе у трьох вимірах – вимірі людини, місії та якості зброї. Так, проблем ще дуже багато.