Перейменування, які ослаблюють: як Україна дарує Росії своє видатне минуле

Одну з них представляє аналітик Олексій Копитько — він вважає, що бездумні, огульні перейменування завдають величезної шкоди Україні та віддають її минуле в руки Росії. . . Стрічка забита суперечками з приводу "деколонізації" топонімів. Що в Харкові, що в Дніпрі, що в Одесі.

Перейменування завжди провокуватимуть полеміку, а в мене зараз немає можливості предметно брати в цьому участь. Відзначу тільки два моменти.

Уже очевидний абсолютно недолугий і шкідницький підхід до "деколонізації", який полягає в тому, щоб поступово віддати Росії всю тему перемоги над нацизмом. Ми скоро прийдемо до того, що у Другій світовій війні українці воювали тільки в лавах УПА.

А із захоплених міст нацисти самі пішли. Передумали просто! Що буде далі — цілком очевидно. На перших же виборах після війни відбудеться відкат, новий виток скандалів і розбрату. Дуже схоже на чиюсь політичну заготовку, яка грає проти країни.

Як доповнення до згаданої вище дурості, присутній явний курс на "деколонізацію" всієї науково-технічної спадщини, створеної українцями в радянський період. Хтось аж надто тямущий вирішив і цей пласт Кремлю подарувати.

Наприклад, перейменування в Одесі проспекту Академіка Глушка (уродженця та почесного громадянина міста) на проспект Ярослава Мудрого — це щось таке, що потребує дуже серйозного пояснення, як на мене.

А чому? Ми соромимося одного з найвідоміших конструкторів ракетних двигунів у світі? Ми соромимося, що українці й вихідці з України багато в чому побудували ВСЮ радянську космічну програму? Чи ми соромимося, що син академіка, який живе в Москві, підрядився в місіонери і занадився після 2014 р.

їздити в Донецьк? Та нехай горить у пеклі! Це те, про що я писав у період дискусії про назву станції метро в Харкові, тобто питання масштабу і рівень планки, яку ми собі ставимо. Іменем Ярослава Мудрого можна назвати все що завгодно. І це не потребує жодних душевних зусиль.

Це дуже гідне ім'я, це один із найвеличніших діячів нашої історії.

Але коли за допомогою цього імені вимивається те, що українці сильні в науці й техніці, де ми маємо кров з носа повернути позиції — це ж зло, чи не так? Чи ті здобутки — вже не цінність? Хтось явно заражений ідеєю загнати Україну у вузькі рамки "аграрної наднедодержави" без традицій і, відповідно, без майбутнього.

Пора вже усвідомити: коли суспільство/країна не переосмислює, а просто віддає щось своє, зароблене потом і кров'ю, воно/вона віддає не набір байок про минуле, а саме людей і території. Спочатку в ментальному, а потім й у фізичному сенсі. Ми вже маємо трагічний приклад Криму.

Україна відмовилася від Кримської війни 1853-1856 рр. , повністю подарувавши її Росії. Хоча це була війна, яку витягнув на своїх плечах український народ — від Одеси і Шостки до Луганська. І цьому є безліч доказів.

Москва ж із 1954 року розгортала міф про Севастополь як про "місто російських моряків". А в Києві навіть після 2014 р. не були проти. У росіян — монополія. І в цьому пряма вина вузьколобих політиків і чиновників, які відповідали за історичну пам'ять. Час уже робити якісь висновки.