Ядерна зброя любить тишу: як роблять атомну бомбу ті, кому не потрібна показуха

У нас вкотре виник спалах емоційних розмов про ядерну зброю. Привід для цього відомий. Але мене цікавить зовсім інше. На моїй пам’яті риторична ядерна лихоманка відбувається у нас регулярно, вже у "кільканадцятий" раз, ще з 1990-х рр.

Зміст цих розмов доволі примітивний: як погано, що ми відмовилися від ядерної зброї, і як було б добре, якби ми ядерну зброю отримали. Вся ця "ядерна енергія" врешті-решт іде в повітря (зараз — у повітря соціальних мереж) без жодних політичних наслідків. І зрозуміло, чому.

Тому що і примусили нас відмовитись від ядерної зброї, і зараз категорично проти того, щоб Україна стала ядерною державою, наші американські друзі. Я це у жодному разі не оцінюю, просто нагадую.

У контексті бурхливих обговорень про ядерну зброю розповім одну повчальну історію — про Ізраїль і ядерну зброю. Її з певною іронією згадує у своїх мемуарах видатний ізраїльський політик і державний діяч Шимон Перес, якого вважають батьком ізраїльської атомної бомби.

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр. Ізраїль почав будувати свій ядерний реактор. І це відразу викликало чутки й підозри про те, що Ізраїль розробляє свою ядерну зброю. Цим проєктом якраз і займався Шимон Перес.

У 1963 році він приїхав до США, щоб укласти з урядом США угоду на купівлю протиповітряних ракет. І раптом неочікувано його запрошують до Білого дому, а там із ним, всупереч протоколу, зустрічається президент США Джон Кеннеді. Мета зустрічі буда вкрай простою.

Кеннеді прямо запитав Переса: "Які ваші наміри, якщо вони стосуються ядерної зброї?". Відповідь Переса увійшла в історію: "Пане президент, я можу вам сказати чітко і ясно, що ми не встановлюватимемо ядерну зброю в цьому регіоні першими".

На мій погляд, така відповідь була проявом вищого рівня дипломатичного мистецтва. Перес і не підтвердив, і не заперечив роботу Ізраїлю над ядерною зброєю. Кеннеді така відповідь цілком задовольнила.

А от в Ізраїлі Перес опинився перед нищівним валом жорсткої критики за несанкціоновану політичну заяву. Проте з часом, і доволі швидко, ця імпровізація Шимона Переса стала офіційною і довгостроковою політичною позицією Ізраїлю.

Її назвали "ядерною неоднозначністю" — не підтверджувати й не заперечувати наявність ядерної зброї Ізраїлю. Ця політика стала достатньо ефективним інструментом стримування від нападу на Ізраїль. Після 1973 року міждержавних війн арабських країн з Ізраїлем вже не було.

Хоча конфліктне протистояння з палестинцями продовжується досі. І треба розуміти, що наявність ядерної зброї не гарантує від ризиків конвенційних війн і конфліктів, що підтверджує, зокрема, багаторічне протистояння Індії та Пакистану (обидві країни мають ядерну зброю).

Мораль сієї байки ось така: якщо ви хочете отримати ядерну зброю, то не базікайте про це усюди, а робіть так, щоб про це не знали ні друзі, ні вороги. І навіть якщо у вас ця зброя з’явилася, не треба про це повідомляти на весь світ.

Краще використовуйте формулу "ядерної невизначеності". Та не сприймайте ядерку як безпекову панацею. Але перш ніж робити ядерну зброю, зробіть нарешті хоча б порохове виробництво. Починайте з малого і з найбільш необхідного. Ізраїль, до речі, починав так саме.