Б'є по Харкову і говорить про мир. У чому суть подвійної дипломатичної гри Путіна

У розпал обстрілів Харкова з нескінченними жертвами Путін раптом заговорив про мир в Україні. Політолог Володимир Фесенко пояснює, як пов'язані ці протилежності і в чому полягає дипломатична гра Кремля Ось уже кілька днів поспіль ми отримуємо трагічні новини з Харкова.

Щодня (як правило, кілька разів за добу) по Харкову та прилеглих районах завдають ударів ракетами, керованими авіабомбами та безпілотниками. Щодня в столиці Слобожанщини та районах Харківської області гинуть мирні люди.

Одночасно на півночі та сході Харківської області тривають важкі бої.

І в цей самий час і сам Путін, і анонімні джерела з Кремля (через інформагентство Reuters) посилають міжнародному товариству сигнали про нібито готовність до мирних переговорів, і ледь не на умовах заморожування конфлікту.

Як розуміти цю подвійність позиції та дій Кремля? Перш за все, треба мати на увазі, що це традиційний і улюблений стиль Путіна. Він говорить про мир, і одночасно йде шляхом війни. На думку Путіна, ескалація війни — це найкращий спосіб забезпечення миру на російських умовах.

Не варто плутати публічну риторику Кремля (і його партнерів) з реальною політикою. Навпаки, значення мають тільки реальні дії Росії та її партнерів, а не заяви про мир, тим більше з анонімних джерел.

Зусилля Кремля зараз спрямовані на те, щоб максимально знизити рівень участі різних країн світу в Глобальному саміті миру і потенційні політичні наслідки цього саміту, який ламає дипломатичну гру Росії навколо її війни проти України.

Псевдоініціативами про нібито готовність до припинення вогню в Україні Кремль хоче відвернути увагу від Глобального саміту миру, а в перспективі перемикнути увагу на переговори про завершення війни в Україні на своїх умовах. І мова не йде про замороження конфлікту.

Усі слова про "заморозку" нинішньої війни між Росією та Україною — це лише тактичне прикриття, дипломатична і риторична димова завіса. Це "гачок", "пастка", на яку Росія та її союзники хочуть спіймати деяких західних політиків і деяких лідерів країн Глобального Півдня.

Насправді цілі Росії не змінилися. Кремль хоче миру на основі принципових поступок України, зокрема фактичної відмови України від своєї армії, від перспективи членства України в НАТО.

Одна з нових умов, яку Путін заявив днями в Мінську, — зміна керівництва України (президента Зеленського) як умова для мирних переговорів.

І це також показує, що Кремль хоче не реальних мирних переговорів, а дестабілізації ситуації в Україні, що дасть йому змогу здобути перемогу у війні проти нашої країни. Звичайно, для України російські вимоги неприйнятні.

Як реагувати на російські дії — і на удари по Харкову, і на брехливу псевдомирну риторику Кремля? Перш за все, агресора треба зупинити силою.

Небо Харкова треба прикрити комплексом ППО "Patriot" з можливістю використання західної зброї для ударів по російських військових об'єктах, з яких здійснюються повітряні атаки на Харків і Харківську область.

Дипломатична частина відповіді на це питання міститься у зверненні Президента України Володимира Зеленського до лідерів країн світу, зокрема до Президента США Дж. Байдена та до лідера Китаю.

На брехливі й цинічні спекуляції Путіна на тему мирних переговорів треба відповісти альтернативною мирною дипломатією, насамперед — шляхом підтримки Глобального саміту миру в Швейцарії. Раз Путін так хоче зірвати цей саміт, його значення необхідно максимально посилити.

І це безпосередньо залежить від персональної участі лідерів провідних країн світу в цьому саміті. У випадку з Китаєм — це питання про збереження за КНР статусу потенційного посередника в можливих мирних переговорах.

На мій погляд, особиста участь китайського лідера в мирному саміті у Швейцарії малоймовірна. Сі Цзіньпін особисто бере участь далеко не у всіх самітах. Глобальний саміт миру є неоднозначним викликом для Китаю. Це дипломатична ініціатива, яку КНР не контролює.

Саме тому лідер Китаю не братиме особисто участі в цьому саміті. Але для КНР було б великою помилкою повністю проігнорувати цей саміт. Таке рішення буде підтвердженням того, що Китай грає на боці Росії в перспективі майбутніх мирних переговорів.

І тоді Україна навряд чи сприйматиме КНР як навіть відносно нейтрального мирного посередника. Для Китаю доцільно брати участь у Глобальному саміті миру хоча б як спостерігач. А ось участь Президента США Дж.

Байдена в Глобальному саміті миру важлива насамперед з точки зору значущих сигналів Путіну і сприйняття Байдена як сильного лідера всередині США. США братимуть участь у Глобальному саміті миру на високому рівні. У цьому немає сумнівів. Але якщо Президент США Дж.

Байден не візьме участі в мирному саміті у Швейцарії хоча б у відеорежимі, Кремль це сприйме як прояв особистої політичної слабкості Президента США з усіма, що випливають із цього факту, політичними наслідками.

Що не менш небезпечно для Джо Байдена, точно так само це сприймуть політичні опоненти Байдена в США. Йому дорікатимуть у тому, що він не може витримати (через свій вік) два важливі міжнародні саміти поспіль.

Буде й критика в ігноруванні дипломатичного стримування Росії, у непослідовності в підтримці України. Так чи інакше, Байден більше втратить, ніж виграє від своєї неучасті в Глобальному саміті миру в Швейцарії. Але справа не тільки в особистих політичних інтересах Байдена.

США мають демонструвати силу та послідовність як у підтримці України, так і в стримуванні російської агресії. Це важливо як для підтримки лідерського статусу США в міжнародних відносинах, так і для перспективи встановлення миру в Україні.