«Наше завтра прийде». Чому варто підтримувати проєкти, які напряму не пов’язані з війною — розмова про сервіс Спільнокошт з Іриною Соловей

З того часу завдяки йому 566 проєктів знайшли 52 мільйони гривень фінансової підтримки.

Як працює спільне фінансування, на що збирають кошти та як платформа змінилася за 10 років, в ефірі Радіо НВ розповіла Ірина Соловей, керуюча партнерка Спільнокошту, співзасновниця платформи соціальних інновацій Велика Ідея.

— Якщо говорити про краудфандинг, спільне фінансування, збір коштів на соціальні, культурні, мистецькі проєкти і не тільки, то у витоків цієї діяльності, мені здається, стояв саме Спільнокошт. Як змінилося те, що ви робите з 2012 року? — Почали ми 10 років тому.

Слово краудфандинг люди здебільшого не знали. І першим викликом було, як назвати цю історію спільного фінансування в Україні. Ми звернулися до Юрка Зеленого, він затятий українізатор.

Розказали йому про те, яку платформу ми створюємо, що люди зможуть приходити, розміщувати свої проєкти, ідеї, а інші люди зможуть своїми невеликими внесками підтримувати їх. І ті проєкти, які залучать достатньо коштів, зможуть отримати це фінансування на реалізацію.

Він запропонував варіант Спільнокошт. І перша перевірка реальністю була у 2012 році: «Ви хочете зробити велику, впливову платформу, а називаєте її українською мовою».

Моє рішення було таке: якщо людям все одно доведеться вивчити нове слово — чи краудфандинг, чи спільнокошт, чи російськомовний еквівалент цього, то, напевно, можуть вивчити і українське. Певний час люди спільнокоштом маркували все, що робилося на спілку.

За певний час краудфандинг виділився і це трапилося досить швидко.

Уже наприкінці 2013 року на Майдані люди краудфандили і робили це за моделлю, яку пропонував Спільнокошт, — залучали людей, пропонували долучатися — хто скільки може, що було важливо — звітували про використання коштів.

Це для нас дуже важливий елемент, тому що ми будували Спільнокошт саме заради того, щоб розширити джерела формування довіри у суспільстві. А вже, наприклад, у 2022 році, краудфандинг просто вибухово поширився.

Навчилися, завдяки певним програмам, зокрема партнерським на Спільнокошті. Ми навчали, що один з мотивуючих елементів для спільноти долучатися коштами є тримання їх в курсі подій, тобто який прогрес збір коштів має. Як виявилося, це суттєво прискорює збір [коштів].

І ми раді, що ми маємо цей досвід і тепер змодельоване знання доступне багатьом.

— Як складно було залучати кошти на початку вашої діяльності? І як залучати кошти зараз? Навіть без поправки на ситуацію, яка змінилася 24 лютого, які основні виклики стояли тоді і зараз? Чи можна сказати, що українське суспільство навчилося і сприйняло, що можна скинутися і самим вирішити якусь проблему, до якої у держави, наприклад, руки не доходять? — Класне питання.

Це «профінансуйте нас, тому що до нашої теми у держави руки не доходять» було характерним у 2012 році, десь до 2015 року. Наразі автори називають релевантним для себе те, щоб через краудфандинг перевіряти свої ідеї. Раніше [говорили]: «У нас є ідея, без вас це не станеться.

Підтримуйте». Тепер кажуть: «Як вам ця наша ідея? Вона вам відгукується?» Більше йдеться про змістовну і фінансову залученість, тобто спільнота допомагає організаціям визначати траєкторію свого розвитку за участі спільноти. Для нас за 10 років це суттєві зрушення.

З 2017 року ми вийшли на модель співфінансування, коли міжнародні організації подвоюють зібрані краудфандингом кошти, УКФ — потроював для проєктів з фокусом на культурі для дітей. І бізнес також долучився.

Зараз ми бачимо, що наступний [етап], до якого б ми рухаємо зараз Спільнокошт, — це модель співфінансування застосувати для проєктів поствоєнної трансформації.

Це коли те, що робиться у спільноті, ініціюється знизу, підтримується громадянами і далі співфінансування знаходиться завдяки участі бізнесу, місцевого самоврядування, міжнародних організацій.

Це буде і про кошти, звісно, бо Спільнокошт дозволяє рухатися — робити перші кроки, коли інші гравці ще визрівають і шукають підтвердження, що це спрацює, але це дозволяє і створити роль для всіх.

Тепер громадянин з своїм ресурсами своїм голосом визначає напрямок того, як локальна громада буде розвиватися.

— Як роботу Спільнокошту довелося змінювати, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення? — Наряд чи формат, який у нас працює (коли кошти прозоро залучаються, прозоро передаються організаціям, прозоро витрачаються, звітується), був підходящим інструмент для ситуації нагальності і коли використання коштів не завжди може бути задокументоване належним чином.

Тому на деякий час платформа завмерла і це мало свої наслідки. Частина авторів, які залучили кошти до 24 лютого, обрали перерахувати суми на фонд Повернись живим, що ми зробили для них.

Частина авторів вирішила зачекати і за декілька місяців відновила свою діяльність, ми перерахували їм кошти. Думаю, що це важливо, тому що ми в ситуації тотальної війни і перемога має бути також тотальною.

Ми маємо нехай у іншому співвідношенні, але знаходити ресурс для тих речей, які потрібні нам, якщо ми віримо, що наше завтра прийде. А я дуже сильно вірю, що наше завтра прийде, а отже ми будемо потребувати і книжок, і освітніх проєктів.

Для того, щоб платформа могла дозволити індивідуальним громадянам допомагати доброчинними зборами, ми наразі готуємо новий розділ.

Там, наприклад, дизайнер зможе ініціювати доброчинний збір коштів на користь Повернись живим чи іншої громадської організації, а доброчинець за внесок певної суми матиме доступ до якогось класного дизайну.

Хтось може зробити шрифти і за доброчинний внесок на користь ЗСУ надавати можливість користуватися цим шрифтом. Це якраз той підхід, який не виснажує суспільство, який береже зв’язки, соціальний капітал і будує відносин.