Нові навички, техніка та командири: як потрібно змінити ЗСУ, щоб перемогти у війні

Він перелічує кілька найважливіших умов відповідності українських сил цим викликам — загалом, усе те, що потрібно змінити насамперед. Сьогодні я хочу поговорити про виклики у ЗСУ.

Як ви думаєте, що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою? Ні, це вже не автомат і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде не ефективною. Головне в сучасній війні — це планшет з програмами на кшталт "Дельти" та "Кропиви".

Усе починається з цього — з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не через вікно бліндажа, і навіть не через "мавік". Щоб бути "зрячим", потрібні програми з великими даними.

Це не просто карти — це багатошарові мапи з великим масивом даних: де, що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет… Зараз вносяться дані навіть з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.

Саме з цього починається бойова задача: мати можливість і скіли дивитись та аналізувати великий масив даних. Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту, то йому буде важко опанувати нові підходи.

Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Сьогодні вже неможливо їздити по фронту так, як ми ганяли ще 2 роки тому. Бо дрони ворога скрізь. Вони можуть просто лежати та чекати, коли буде їхати ціль.

Тому уся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти. Це не панацея, але відсотків на вісімдесят забезпечить, що бійця не знищать ще під час руху на позиції. З окопним РЕБом складніше — боєць вмикає його, щоб захистити себе.

Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки. Не буду казати цифри, але вони значні – коли наші дрони падають через дію наших же РЕБ.

Для вирішення цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас (а їх десятки, а інколи й сотні на день лише від однієї бригади), мала коридор без радіоперешкод.

Чи вчили цьому у радянських воєнних академіях? Скажу більше — з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів. Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна. Модель радянської армії "я – начальник, ти — дурак" — сьогодні не працює.

Не ті часи, не ті люди. Сьогодні все має будуватись на стимулах. І це не просто модна риторика – це фактор ефективності, продиктований реальністю нової війни. Одна справа – коли ви командир взводу і вашим бійцям треба викопати траншею.

Тут все зрозуміло – якщо процес не йде, то можна покричати, лаятись, і потроху наковиряють. А тепер уявіть, що ви командир взводу, задача якого — налаштувати дрони на понижені частоти, щоб вони пролетіли ворожий РЕБ.

Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові, і головне – знати: де, як і куди. І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся — особовий склад лише закриється в собі, і результату не буде. А спеціалістів – обмаль.

Актуальні скіли вони отримують фактично в умовах бою, тож замінити кимось – просто не реально. Як наслідок, — мінімум – це втрачений час; максимум – провал бойового завдання і людські життя. Щоб було зрозуміло: війна дронів — це найдинамічніша сфера фронту.

Те що працювало вчора, вже не є ефективним сьогодні. Більшість FPV-дронів, які приходять від держави, підлягають переробці. Це не є секретною інформацією. Дрони приходять на одній частоті, а підрозділу потрібна інша.

Якщо пташку не модернізувати, то вона просто впаде, разом із вибухівкою. У прямому смислі — гроші на вітер. Тому усі передові бригади мають власні майстерні, де бійці щоденно переробляють дрони під конкретні обставини й конкретні задачі.

Як правило, на цю роботу не передбачені штатні одиниці. Та і паяльники з купою обладнання треба купувати самостійно, або шукати спонсорів. Дивно звучить? Але це реальність — підрозділ має шукати спонсорів! Подібна ситуація і зі снарядами для дронів.

99% БК для бригад виготовляється або переробляється у самих бригадах. Що, звісно, не передбачено нашою військовою бюрократією. А бійцю за таку роботу в тилу мають платити не 50 тис. грн, як зараз, а більше, бо ризик в нього не менший ніж у хлопця в окопі.

Щоб розрулити ці проблеми, треба мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать… Ще один новий виклик — масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив в сіру зону, ставив розтяжки та повертався назад.

В такій масштабній війні має бути й масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється? Дистанційним мінуванням. А це — знову дрони. І знову — планшети, щоб розуміти, де мінувати потрібно, а де вже заміновано.

До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами, — тут і стають у нагоді позначки воронок від артобстрілів росіян. Якщо командири рівня рота-бригада розуміють ці тенденції — втрати будуть мінімальними, задачі будуть виконуватись.

Якщо командири воюють "як колись", за радянськими підручниками — їхні підрозділи приречені… А звідси — проблеми не тільки на фронті, але і в тилу: від труднощів мобілізації до втрати вирі в перемогу і довіри до влади.

Увесь цей текст до того, що сучасний світ змінює війну, а отже, мають змінюватись і Збройні сили. Вони мають бути адекватними сучасній війні не тільки в технологічному, але і в організаційному і психологічному планах.

І зміни ці мають робити люди, які самі є сучасними, цінність яких визначається не віком чи погонами, а скілами, відповідністю сучасним умовам війни. Зараз питання стоїть дуже просто: ми або змінимо організацію, адаптуємось і станемо унікальною сучасною армією.