"Галюцинація, що тріщить по швах", — критики про новий фільм Копполи "Мегалополіс"

На екрани українських кінотеатрів вийшов новий фільм режисера Френсіса Форда Копполи "Мегалополіс", головну роль у якому зіграв Адам Драйвер, а образ одного з персонажів, Гамільтона Крассуса III, втілив Джон Войт, батько Анджеліни Джолі.

Події епічної науково-фантастичної драми відбуваються в Нью-Йорку майбутнього, де панує беззаконня. Головний герой стрічки Цезар Катіліна — геніальний архітектор, який вміє зупиняти час і бачити крізь виміри. На руїнах Великого Яблука він хоче побудувати новий Рим.

Головний противник цієї ідеї — мер Нью-Йорка Франклін Цицерон, прихильник практичних рішень. Ситуацію погіршує те, що дочка градоначальника, Джулія, закохана в архітектора. Поки Катіліна бореться з перешкодами, у місті починається громадянська війна.

Коппола повністю профінансував зйомки картини, витративши $120 мільйонів особистих коштів, і відмовився від цифрових технологій. Прем'єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі в травні 2024 року.

Думки критиків щодо картини сильно розділилися: одні вважають її хаотичною, інші називають витвором мистецтва. На популярному сайті Rotten Tomatoes рейтинг драми, яку більшість характеризують як артхаусне кіно, становить 50%.

Манола Даргіс із The New York Times називає нову роботу Копполи "чудово нетутешньою". "Мегаполіс" Френсіса Форда Копполи — це галюцинація фільму, що тріщить по швах.

Одночасно меланхолійний плач і футуристична фантазія, він викликає різні епохи і переповнений захопливими образами та ідеями, які часом збивають з пантелику", — пише вона. Пітер Бредшоу з The Guardian розкритикував "Мегалополіс" через жахливу акторську гру і нудні ефекти.

"Для мене це проєкт пристрасті без пристрасті: роздутий, нудний і поверхневий поверхневий фільм, що збиває з пантелику, повний шкільних істин про майбутнє людства.

Він водночас гіперактивний і млявий, навантажений жахливою акторською грою і нецікавою, дешевою на вигляд роботою з візуальних ефектів, що не досягає ні текстури аналогової реальності, ні повністю радикального цифрового переосмислення існування", — зазначає критик.

На думку відомого кінокритика Роберта Денерштейна, Коппола зробив кумедний, смішний, іноді хвилюючий безлад у фільмі, який можна сприйняти або як сміливий прояв кінематографічних амбіцій, або як осічку на $120 мільйонів.

Він не в захваті від гри акторів: "Великий акторський склад торує собі шлях через візуальну вітрину, яка змішує сни, спецефекти та прозорі розчини, в яких одне зображення проглядає крізь інше.

Якби існувала така річ, як візуальне нетравлення шлунка, "Мегаполіс" міг би вам його дати".

Наприкінці резюме Денерштейн зазначає, що "Мегалополіс" може бути "настільки ж спантеличуючим, наскільки й захопливим": "Він може слугувати своєрідним знаком оклику щодо давньої прихильності Копполи до кінематографічної сміливості, а також вираженням надії для хаотичного світу".

Джастін Чанг рекомендує картину до перегляду і пише, що "Мегалополіс" — це "нечестивий безлад, повний розрізнених сюжетних ліній, дидактичних ідей і заплутаних історичних алюзій — епічна дурість колись великого режисера, який давно втратив свою чарівність і, можливо, розум".

"Найбільше Коппола явно вірить у майбутнє фільмів і в те, що в середовищі, переповненому франшизами, потоковим сміттям і технологіями штучного інтелекту, все ще є місце для витвору мистецтва на великому екрані, такого грандіозно неймовірного і глибоко людського, як "Мегаполіс".