Віддати 99 доларів, щоб отримати один: чому під час війни країну розпродають задешево

Під час війни за підприємство неможливо отримати навіть мінімальну ціну мирного часу — не той цикл розвитку.

Відштовхуючись від цього факту, економіст Олексій Кущ ставить риторичне запитання: чому ж зараз країну розпродають задешево? Чому під час війни багато чиновників і депутатів купують нерухомість і автомобілі, а не навпаки. І до чого тут приватизація.

Як ви вже помітили, електронні декларації багатьох публічних осіб приростають активами під час війни. Морально-етичний аспект цього я не обговорюю. Важливо інше — чому вони це роблять? Тому що вигідно. Нерухомість падає в ціні, особливо елітна.

Власник котеджу за Києвом, який втомився від війни в київських ресторанах і який вирішив переміститися в ресторани паризькі, дасть непогану знижку покупцю, який розбагатів під час війни.

Щодо авто теж є нюанси: наприклад, зняття податків при імпорті під приводом турботи про волонтерів на початку війни.

Коли з країни за кілька місяців вимели під купівлю авто до 3 млрд доларів, і поляки витріщалися очима на вервечки елітних авто в бік нашого кордону із західного напрямку.

Чому ніхто з публічних осіб не продає свою нерухомість (ну, за винятком тих, хто вирішив телепортуватися під чужими документами)? Відповідь проста — це невигідно і без крайньої потреби ніхто цього робити не буде. А крайньої потреби в цих колах ніколи не буває.

Але чому того наші чиновники з такою маніакальною наполегливістю хочуть продати залишки ліквідних державних активів під час війни? Адже якби це були їхні активи, вони б цього не робили.

А державні що, можна? Там інша логіка? Під час війни, на контрциклі розвитку, ти ніколи не отримаєш навіть мінімальну ціну мирного часу.

Навіщо зараз продавати, наприклад, "Об'єднану гірничохімічну компанію" за 3,6 млрд грн або менш ніж за 100 млн дол? Адже це унікальна компанія, яка контролює видобуток титану — стратегічної сировини.

Це основа майбутньої кластерної моделі економіки й одного з ключових кластерів — титанового. У рамках якого можна реанімувати і Запорізький титано-магнієвий комбінат.

Зрозуміло, що зараз ніхто не буде в Запоріжжі запускати переробку титану — немає електроенергії, поруч лінія фронту, удари росіян з повітря.

За таких умов, куплять задешево лише ті, хто і далі посилюватиме сировинний характер нашої економіки, поставляючи титан як цінну сировину на підприємства в інших країнах.

Але ж щодо титану ефект мультиплікатора (зростання вартості готового товару порівняно із сировиною) один із найбільших — більш ніж 1:100.

Навіщо нам віддавати 99 доларів, отримуючи лише один? І хіба 3,6 млрд грн врятують бюджет? Ми витрачаємо до 300 млрд грн на місяць, або майже 10 млрд грн на день. Тобто, грошей від приватизації в 3,6 млрд грн вистачить менш ніж на півдня витрат Мінфіну.

Може, краще почекати до закінчення війни і не розбазарювати національне надбання, якщо вже його вже один раз повернули, забравши у відомого олігарха в держвласність? Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.