Путін завищує ціну за Україну. Чому надії на мирний договір із РФ — утопія

Воно дасть зворотний ефект. Деталі "плану перемоги" президента України Володимира Зеленського не були оприлюднені. Але Зеленський відкрито заявив: тільки сильна Україна може змусити президента Росії Володимира Путіна сісти за стіл переговорів. Певною мірою він має рацію.

Поки Путін вірить, що зможе пересилити підтримку України з боку Заходу, його війна на виснаження триватиме. Питання в тому, як змінити його розрахунки. Будь-яка розсудлива людина хоче припинення бойових дій. На сьогодні близько мільйона людей загинули або дістали поранення.

Війна призвела до масового переміщення населення і повсюдного руйнування майна та інфраструктури. Вона створила нову геополітичну нестабільність і зруйнувала економіку, яка служить глобальним постачальником товарів першої потреби.

Імпульс кинути рушник — прийняти умови Путіна, зупинити бійню і запобігти подальшій ескалації — зрозумілий.

Але чи можлива взагалі така угода? Путін час від часу прикидається зацікавленим у переговорах, але його ціна — відмова України від претензій на чотири незаконно анексовані ним регіони, плюс Крим, і відмова від надій на вступ до НАТО — видає його нещирість.

Навпаки, вся економіка Росії була переорієнтована на підтримку війни, вона, як і раніше, закуповує зброю і технології у країн-ізгоїв, а заявлена Путіним мета залишається тією ж самою: Україна має бути зведена до рівня російського васала.

Яким би бажаним не було припинення вогню, воно спричинить величезні ризики для України.

По-перше, пауза дасть російським військовим час набрати заміну для приблизно 30 000 солдатів, яких вони втрачають щомісяця, спланувати нову мобілізацію, усунути оперативні недоліки та поповнити запаси зброї.

Путін, найімовірніше, скористається таким перемир'ям, щоби просто спланувати нові атаки, як він уже неодноразово робив у минулому — зокрема після свого попереднього вторгнення в Україну 2014 року.

Крім того, пауза може поставити під загрозу міжнародну підтримку України, що іще більше ускладнить її захист від Росії, яка відроджується.

Багато західних союзників уже шукають привід, щоб перенаправити кошти з України на внутрішні потреби; так, Німеччина планує значне скорочення такої допомоги в бюджеті на наступний рік. Припинення бойових дій може послужити слушним прикриттям.

Путін уже давно зробив ставку на те, що Захід втомиться підтримувати Україну, що російська громадськість залишиться пасивною і що його військові отримують достатньо коштів, щоб продовжувати бойові дії.

Помилкове припинення вогню може підвищити ймовірність того, що всі ці ставки виправдаються, і залишити й Україну, й Захід у гіршому становищі після відновлення бойових дій.

Отже, мета США та їхніх союзників має полягати в тому, щоб забезпечити Україні максимальні важелі впливу на переговори, перш ніж їх рзпочинати.

Для початку Захід має визнати, що будь-яке значне скорочення фінансування зараз не призведе до припинення війни, а тільки посилить Путіна.

Він повинен продовжувати зміцнювати потенціал ППО України, збільшувати постачання боєприпасів та іншої зброї, а також зняти більшість обмежень на використання ракет дальнього радіуса дії. Тільки узгоджені зусилля, ймовірно, змінять розрахунки Путіна щодо вигод і витрат.

Далі союзникам необхідно домовитися про надійні гарантії безпеки для України. Це непросте завдання, бо НАТО — зі зрозумілих причин — не хоче поширювати свій відкритий захист на державу, яка не є членом Альянсу. Можливо, слід проявити нюанси й двозначність.

Але колективна обіцянка, явна чи інша, — захищати території, що перебувають під контролем України, має бути на столі, щоб стримати подальшу агресію.

Протягом усього свого кривавого правління Путін завжди був готовий порушувати перемир'я, угоди та відмовлятися від своїх слів, якщо бачив у цьому стратегічну вигоду. Є всі підстави вважати, що й цього разу він вчинить так само.

Без належних запобіжних заходів припинення вогню не покладе край війні, не врятує життя і не принесе користі звичайним українцям. Воно дасть зворотний ефект. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.