Протези вживили прямо в кістки, — історія неймовірної мужності афганця і військового ЗСУ

57-річний захисник України Ігор Крупнов став першою людиною в Україні, якій провели унікальне протезування за методом осетоінтеграції.

На фронті чоловік натрапив на протитанкову міну, втративши обидві кінцівки, тож австралійські лікарі вирішили вживити протезні імплатни військовому прямо в кістки, повернувши можливість ходити.

Як потрапив на війну, отримав поранення, та як зараз почувається, Ігор Крупнов розказав Фокусу у своїй унікальній історії. Ігор – ветеран війни в Афганістані, служив у підрозділі спецпризначення.

До широкомасштабного вторгнення займався власним бізнесом у Дніпрі – будував басейни. Чоловік зізнається, що після Помаранчевої революції стало зрозуміло, що Росія від України не відчепиться, тож велика війна стала питанням часу.

"Я слідкував за політикою ще з 2004 року, коли відбулися відомі вибори президента і обрали Ющенка. Я тоді став на сторону демократичних сил, доволі щільно відслідковував політичні події всередині країни, і бачив вплив Росії на нашу політику. Цей вектор мені дуже не подобався.

Що стосується початку війни в лютому 2024, то тривога вже висіла в повітрі. І я вважав, що вірогідність нападу дуже висока. Але все ж таки сподівався, що росіяни не наважаться на це", — розказує Крупнов.

Військовий пояснює, що після початку великої війни, рішення піти добровольцем на фронт визріло майже одразу. "Дружина прийняла рішення їхати за кордон до доньки. Я дружину провів до кордону, а потім повернувся і одразу звернувся в військомату", — пригадує чоловік.

Після навчання на Яворівському полігоні, в травні 2022 року Ігор Крупнов опинився на південному напрямку. Там було вже дуже гаряче. "Перевага ворога в артилерії відчувалася дуже сильно. Паритет сил був приблизно 1 до 5.

Приблизно такою ж була перевага ворога і щодо інтенсивності обстрілів. Ми звісно також відповідали ворогові, але працювали лише по "жирним" цілям, де було скупчення техніки. Наш підрозділ займався коригуванням вогню із використанням БПЛА, — розказує військовий.

– Нам протистояли російські десантники і це були контрактники, це не були мобілізовані. Тому ми відчували на собі, що це не якісь там дилетанти. Вони робили помилки, але треба зазначити, що вони дуже класно закопуються, у них були дуже потужні бліндажі, окопи".

Однак в листопаді минулого року ситуація на півдні докорінно змінилася. Антонівський міст був пошкоджений, логістика ворога була відрізана від тилового забезпечення і росіяни стали відступати. ЗСУ наступали, і Ігор Крупнов також, у складі свого підрозділу.

"І це були дуже хвилюючі моменти. Ми заходили до селищ, де були наші люди, і вони були дуже раді нашому приходу. І це була не якась постановка. Там були і сльози радості, і дуже теплі вітання. І будь-де нас приймали і одразу пригощали домашньою їжею: борщем, смаженою картоплею.

Ми відчули дуже тепле ставлення людей на цих вільних територіях", — пригадує військовий. Однак під час контрнаступу чоловік отримав важке поранення. "Машина, на якій я їхав, потрапила на мінне поле.

Ми їхали на цивільному позашляховику і спрацювали одразу дві протитанкові міни під лівим та правим колесом. Машина підлетіла і приземлилася на дах через 10 метрів, а потім спалахнула.

Було дуже добре, що двері не заблокувалися, відчинилися, і мене витягли з машини, надали першу медичну допомогу, наклали турнікети", — розказує Крупнов. На протитанкові міни чоловік натрапляв ще в Афганістані.

"Там я також двічі підривався, але підривався на бронетранспортері, і це було не так болісно, порівняно з тим, коли ти підриваєшся на цивільному джипі. Ніяких тілесних пошкоджень у мене після того не було, окрім контузії", — додає військовий.

Після поранення Ігоря доправили до лікарні Миколаєва. Чоловік зізнається, що у лікарів не було можливості зберегти кінцівки. "Тому що на одній нозі вже розвивалася гангрена і там вже питань ніяких не було.

Іншу ногу ще намагалися зберегти, але потім виявилося, що шансів немає і треба ампутувати обидві ноги. Тобто, спочатку була одна ампутація, потім інша, потім ще кілька реампутацій, щоб стабілізувати процес загоєння ран. Загалом було 9 операцій", — пояснює чоловік.

Військовий каже, що в перший період після поранення радів, що взагалі залишився живим, тому тяжкі думки його не "гризли", а потім… "Я тішився тим, що бачу за вікном своєї палати: сонце, сніг, людей, бачив життя. І це мене надихнуло.

Але потім настав час, коли я справді думав: ну що це за життя без ніг? Важко було. Та я відчував підтримку дружини, сім'ї, друзів, і братів-афганців, які мене підтримували щодня. Я думаю, що саме це мене підтримувало у ті важкі дні, коли я відчував таку депресію", — додає захисник.

Далі настав час протезування. "Я бачив у відділенні, як хлопці, які спочатку їздили на візках, а потім ставали на протези і ходили, а потім виписувалися до цивільного життя, дехто навіть повернувся на фронт. Я зрозумів, що, просто трохи інша якість життя у мене буде.

Я вже марафон у своєму житті не пробіжу, і з парашутом не стрибну, але все в твоїй голові: все, що ти задумаєш, то ти обов'язково досягнеш. І це дало мені сили", — зізнається Крупнов. Однак перший досвід ходьби на звичайних протезах для Ігоря був не дуже вдалий.

У мирному житті до великої війни чоловік пробігав марафони, а після поранення не міг здолати на протезах і 100 метрів. "Ходьбою це не назвеш. Це пересування за допомогою ходунків. І це було більше схоже на стрибки, мабуть, ніж на ходьбу. За відчуттями було дуже боляче.

Я за одну прогулянку йшов 70 метрів в один бік, 5 хвилин на відпочинок, а потім 70 метрів назад в палату. Це рекорд. І майже ніякого контролю. Дуже важко було тримати баланс. Одного разу впав на тренуванні досить боляче.

Я не розумів, як я ходитиму на цих протезах", — згадує військовий. Та одної миті все круто змінилося. В Україну приїхав ортопед-травматолог з Австралії Муньєд Аль Мудеріс, який спеціалізувався на операціях з остеоінтеграції.

Це метод протезування, коли частину протезу вживлюють пацієнту прямо в кісту, а потім припасовують штучну стопу. З такими протезами людина може навіть розрізняти поверхні під штучними стопами. Провести таку операцію запропонували і нашому герою.

"Наскільки я знаю, такі пропозиції робили багато кому, але не всі погоджувалися, бо для України це експеримент", — пояснює чоловік. Втім, Ігор все ж наважився на 10 операцію з остеоінтеграції.

"Через два дні після операції лікар сказав: "Давай, підіймайся на ноги, на ці імпланти". Я думав спочатку, що він жартує, там же ще кров текла з ран. Але за його методикою, саме на другий день можна вставати вже на ноги. Я став на ноги і відчув… поверхню. Це почуття, що я вже забув.

І, зненацька, це було не боляче! Не можна сказати, що це було супер комфортно, але, як мінімум, не боляче", — розказує військовий.

Наразі Ігор Крупнов активно вчиться ходити на нових ногах "З ходьби рекорди не ставлю, але за моїми підрахунками, проходжу близько 3 кілометрів на день. От зараз планую сходити пішки на ринок. Це десь кілометр в одну сторону.

Не хочу їхати за кермом, хочу сам пройтися пішки", — каже чоловік. За словами військового, перемога України – невідворотна. "Ми захищаємо свою землю. А своя земля дає сили. Я відчував це, коли був на фронті. Я це відчував, коли іноді наставала депресія. І це справді давало сили.