Тактика "Вагнера": як досягають результатів зеки з тритижневою підготовкою і яку дадуть відповідь ЗСУ

"Під Бахмутом, Соледаром та іншими ділянками фронту російське командування збільшує кількість штурмових атак приватної армії російського олігарха Євгена Пригожина — "Вагнер".

І ця армія досягає результатів й іноді просувається там, де не здатні пробитися гвардійські десантно-штурмові дивізії ЗС РФ. Але, з іншого боку, є українські частини, які відбивають усі атаки, і замість просування "вагнерівці" сотнями трупів засипають наші поля.

Як це працює і як протидіяти тактиці Вагнера? Думка. Ми .

Ми з України Причини розширення застосування "Вагнера" зрозумілі: "вагнерівці" в рази дешевші в утриманні будь-яких солдатів Росії, під час служби вони не турбують владу відеозверненнями, а загибель тисяч "вагнерівців" не має жодного значення для російського суспільства.

За даними російських дослідників, з початку року ймовірна кількість завербованих на війну ув'язнених у РФ становить до 23 тисяч осіб, і вербування продовжується. Так, дефіциту особового складу у "Вагнера" поки що немає, попри разючі високі втрати.

Є і суто воєнні причини ефективності "Вагнера", оскільки структура управління та тактика застосування зараз є єдиною дієвою для погано навчених мобілізованих військ, які становлять більшість російських наземних сил.

Отже, що ми бачимо на цьому скріні, зробленому на планшеті командира штурмової групи "Вагнера", яку українські воїни знищили під Бахмутом? Це скрін з програми, де прописаний план бою.

Тобто командування штурмового загону малює у звичайній навігаційній програмі бойовий порядок висування всіх груп на рубіж атаки українських позицій. Різні кольори визначають різні штурмові групи.

Кожна група має свій маршрут і визначення, де має знаходитися кожен бойовик у кожній штурмовій групі. Кожне коло — один "вагнерівець".

У штурмовій групі — від 8-12 до 30-50 бойовиків, один-два з них, визначені лідерами, отримують програму своєї атаки і як повинні рухатися по точках він сам і кожен його бойовик. Тобто не треба думати, треба звіряти рух своєї групи планшетом або смартфоном.

Командування максимально спрощує ухвалення рішень непідготовленими бойовиками, такому справді можна навчити за три тижні. Тут також не рівень підготовки підвищують, а адаптують управління.

"Вагнер" приділяє велику увагу застосуванню безпілотників, насамперед найдоступніших — "Мавік" та "Матрікс". Безпілотники контролюють рух штурмових груп та контролюють обстановку на об'єкті атаки.

Штаб штурмового загону намагається мати безперервну інформацію про рух бойових груп та обстановку на нашій позиції, яка обрана об'єктом атаки. Тобто оцінку обстановки, необхідність рухатися вперед визначає командир штурмового загону в штабі.

Команда — вперед по маршруту, команда — стій, розосередилися, чекаємо. Причому навіть потрапивши під прицільний вогонь, штурмові групи без команди не відходять, самостійний відхід дозволяється тільки для поранених.

Самовільний відхід без команди або поранення караються розстрілом на місці. У "Вагнера", на відміну від ЗС РФ, основним засобом зв'язку є американські радіостанції та ретранслятори "Моторола", тобто вони працюють у тих самих діапазонах і на тій самій техніці, що і ЗСУ.

Звичайно, також широко застосовуються прості аналогові "Баофенгі". "Вагнер" має на озброєнні всі види бойової техніки, танки та артилерію, навіть бойові літаки, але на відміну від російської регулярної армії бойову техніку та боєприпаси "Вагнер" економить — бо люди дешевші.

"Вагнер" застосовує і масовані обстріли 152 мм калібру, і танки, і ударні дрони "Ланцет", безпосередня вогнева підтримка атакуючих підрозділів здійснюється переважно автоматичним гранатометом та мінометами 82 та 120 мм.

На жаль, є випадки, коли завдяки взаємодії АГС та мінометів 82 мм "вагнерівцям" вдавалося захопити деякі наші позиції навіть без застосування важкої артилерії. Бронетехніка в переважній більшості випадків піхоту не супроводжує, бережеться від ураження, працює з відстані.

На визначений об'єкт атаки прямує кілька штурмових груп, які висуваються у світлий час. Головне завдання — приховано наблизитись на рубіж атаки, потім добігти до наших окопів і закріпитися там. Відступ у багатьох випадках не передбачено.

У більшості випадків противник намагається завдати вогневого ураження нашої позиції та забезпечити супровід атаки під коригування з дрона вогнем АГС та мінометів одночасно з діями штурмових груп.

Але якщо місцевість дозволяє наблизитись на близьку відстань і зосередитися, наприклад, по рельєфу або під прикриттям туману, штурмові групи прямують навіть без артилерійської підготовки з розрахунку на швидкість.

Якщо є наказ, група атакує навіть попри прицільний вогонь з близької відстані. Причина перша. ПВК "Вагнер" може без будь-яких наслідків дозволити собі будь-які високі втрати перемінного складу штурмових груп, зеків поки що вдається вербувати у великих кількостях.

Втрати не знижують боєздатність загонів, оскільки командири та штаби загонів, оператори озброєння, розвідки та управління залишаються постійним складом, який не витрачають у штурмових діях і зберігає спеціалізацію.

"Вагнер" намагається чинити тиск на обраних напрямках постійно, тому атаки фактично мають характер постійної розвідки боєм малих груп піхоти.

Атака має виявляти для дронів наші вогневі засоби, проводити дорозвідку, тому часто обстріл наших позицій після відбитої атаки проводиться більш масовано, ніж артилерійська підготовка. А потім готується нова атака.

Це дозволяє концентрувати сили там, де українські війська мають слабкішу розвідку, мають менше засобів ураження, мають меншу стійкість. Це дозволяє прогризати оборону на певних вузьких ділянках крок за кроком, по сто метрів на тиждень. Причина друга.

Перевагою "Вагнера" слід визнати, що командування ПВК планує бойові дії, виходячи з реальних можливостей свого особового складу. Завдання ставляться максимально примітивні.

Для досягнення мети концентрується багато штурмових груп, атаки можуть проводити, попри втрати тривалий період. Велика увага приділяється аеророзвідці та точному вогневому ураженню, під час атаки вони організовують спостереження за нашими позиціями з дронів.

Ураження дронів означає втрату ефективного управління штурмовими групами. Управління цілеспрямоване.

У разі досягнення мети та заходу на об'єкт атаки, "вагнерівці" швидко підтягують сили для закріплення, розгортають розвідку, дрони, якщо контратака проводиться через тривалий час, противник завдає вогневого ураження з коригуванням значної кількості вогневих засобів.

Проти "вагнерівців" потрібний маневр в обороні, тобто наявність позицій на флангах, які можуть взяти під вогневий контроль напрямок атаки, наявність підготовленого для контратаки підрозділу.

Тобто, якщо тримати погано обладнані передові позиції, навіть знищення кількох штурмових груп призводить до поразки артилерією, до значних втрат і в захисників.

Підрозділи в обороні повинні мати можливість для відходу на резервні позиції, а на маршрутах атаки потрібно посилювати спостереження.

І тоді навіть якщо хтось встигає забігти під вогнем на передову позицію, це будуть втрати, можна пристріляти для економії БК певні цілі, позиції з флангів повинні мати можливість відсікти підхід значних сил противника, а становище може відновлюватися контратакою тактичного резерву з бронетехнікою.

Звичайно, це зрозумілі всім військовим професіоналам речі, але це потребує певної концентрації сил.

Немає сенсу тримати позицію до останнього, поки противник її накриває, і замінювати на цій позиції постійно людей, бо "вагнерівці" поки що не закінчаться, їхня мета — нав'язувати нам розмін.

А наша мета — бити їх та зменшувати можливості їхньої артилерії накривати нас у відповідь. Рівень індивідуальної та групової підготовки "вагнерівців" слабкий, управління в штурмових групах під вогнем відразу втрачається, втрати під час атак високі.

У разі якісної організації аеророзвідки, сталого зв'язку, гнучкої тактики, що дозволяє залишити позицію, в яку противник пристрілявся, і за наявності тактичного резерву для контратаки, наші воїни впевнено відбивають усі атаки "вагнерівців".