ВСУ неймовірно ефективні у тактиці. Генерал Брідлав — про звільнення Херсона та обстріли Росії з української території. Інтерв'ю НВ

Серед багатьох уважних очей, що стежать за розвитком російсько-української війни, є погляд колишнього головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала у відставці Філіпа Брідлава. Втім, не лише погляд, а й голос, досить гучний у експертних колах.

Досвідчений американський військовий з величезним переліком професійних досягнень, Брідлав послідовно виступає за надання Україні необхідного західного озброєння у потрібній кількості і максимально швидко, звинувачує власний уряд у зволіканнях, пояснює представникам країн-учасниць НАТО, чому Україна сьогодні бореться на своїх фронтах за весь західний мир та чому допомога їй — необхідна і вкрай важлива.

В інтерв'ю НВ генерал прогнозує подальший розвиток війни в Україні, називає головні ризики російського вторгнення для світу, а також детально аналізує боєздатність української та російської армій.

— Як би Ви описали нинішню війну Росії в Україні в її вигодах для Путіна? Що було його цілями наприкінці лютого і які його цілі зараз? — Якщо подивитися на те, як ця війна проводилася від початку, то видно, що метою Путіна на перших її етапах було повністю знищити уряд Зеленського та чинні державні інституції в Україні, передати владу лояльним представникам.

Він очікував, що українці зустрічатимуть його з розкритими обіймами, військову кампанію вдасться завершити за тиждень, а Захід не вступатиметься за Україну.

Наразі Путін зазнав масової стратегічної поразки у битві за Київ, він зіткнувся з наслідками другої стратегічної поразки в околицях Харкова, зараз він реорганізувався і намагається виграти битву за Донбас.

Я досі вірю, що його мета незмінна — прибрати уряд Зеленського і привести до влади лідерів, які є абсолютно лояльними Москві. У цьому плані нічого не змінилося.

Програвши в масштабній інтервенції на Київ, він намагається досягти тієї ж мети, шматками захоплюючи території на Донбасі, виснажуючи українську армію, руйнуючи українську інфраструктуру та українську економіку.

— І від керівників країн Балтії, і від військових експертів ми часто чуємо, що Путін не збирався зупинятися в Україні, що його мета, насправді, вся Східна Європа, яка перебувала в соцтаборі.

— Поки ми бачимо, що в планах Путіна захоплення України настільки, наскільки йому це вдасться, в ідеалі він, звичайно, хотів би всю країну. Але ми пам’ятаємо його виступи, звернені до лідерів Заходу, і з них видно, що його амбіції, звичайно, перевершують Україну.

Ми без жодного сумніву маємо бути гранично уважними до того, що відбувається сьогодні в Україні, але ми також маємо враховувати загрозу й іншим країнам, розуміючи, що амбіції Путіна більші за Україну. Але країни Балтії — це зовсім окрема розмова.

Я думаю, що Путін зараз зосередить свої зусилля на країнах поза НАТО, таких як Грузія та Молдова. Тому що він чудово розуміє, що таке НАТО і побоюється його можливостей. Втім, ніхто не знає, як далеко заходять амбіції президента РФ.

— В одному з нещодавніх інтерв'ю ви говорили про те, що країни Заходу припустилися помилки, не відреагувавши жорстко на війну в Грузії 2008 року і початок війни в Україні 2014-го.

На вашу думку, чому західний світ так довго недооцінював ризики з боку Росії? — Коли 1991 року впав Берлінський мур, обвалився СРСР, припинив існування Варшавський договір, світ був розгублений.

Зрештою, він обрав вектор допомоги Росії у приєднанні до західного світу, всі сподівалися, що Росія має шанс стати справжньою демократією, і вона ним скористається, як скористалася шансом приєднатися до світу з ринковою економікою.

У цей період, який я називаю періодом " пристрасних обіймів із ведмедем ", багато країн Заходу виявилися тісно пов’язані з Росією численними діловими зв’язками та контактами, а також своїми потребами в російських енергоресурсах.

У цьому прагненні приймати бажане за дійсне, всі хотіли торгувати, заплющуючи очі на сигнали про необхідність збройної конфронтації з Росією, ще тоді, коли її апетити лише набирали силу.