Він був простий — провести вибори в ОРДЛО і впхати нам цю "Ґазу" разом із "народною міліцією" та армійськими корпусами з розширеними суб'єктними правами, після чого легко спровокувати громадянський конфлікт.
Це практично гарантувало Кремлю невтручання Заходу (згадайте Сирію, війну в якій світ проігнорував, незважаючи на півтора мільйони жертв).
Влада України з 2019 року повністю підігравала цим намірам, але суспільні протести були настільки сильними, що реалізувати їх не вдалося.
За цей час московити зрозуміли, що Зеленський гарантовану Єрмаком-Пристайком формулу Штайнмаєра забезпечити не в силах і перейшов до менш привабливого плану Б — неспровокована військова інвазія.
На цей момент будівництво газопроводу "Північний потік-2" було завершене, а отже, Путін легко міг запропонувати своїм європейським клієнтам альтернативні українському шляху постачання палива.
Німеччина закрила практично всі теплові (вугільні) електростанції й половину атомних. Решту готували до закриття найближчим часом. Тобто, залежність європейського лідера (а з ним і всієї Європи) стала критичною.
Байден заради дружніх стосунків із Німеччиною продемонстрував готовність до серйозних компромісів. Так, за путінськими розрахунками, Україна мала залишитися з ним віч-на-віч і, враховуючи крайню обмеженість у ресурсах і неготовність до війни, мала швидко припинити опір.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
