Армія РФ рухається на Покровськ: чому окупанти обрали для наступу незручний маршрут

За всіма законами військової науки, завдавати удару потрібно не там, де на цього чекає противник. Згадуючи це правило, аналітик Павло Вернівський звертає увагу на те, що саме так вчинили росіяни після Авдіївки Дивлюсь на просування росіян на Авдіївському напрямку.

І одразу згадую, як ще раніше спілкувався з однією цікавою людиною на цю тему. Він мені ще тоді сказав, що якщо росіяни захочуть йти на Дніпро, то найлогічніше це треба робити дорогою на Карлівку та Селидове.

Однак там на нашу користь грає те, що на цьому шляху є Карлівське водосховище, яке можна підірвати і зупинити просування. А десь місяць тому вийшов коментар німця Юліана Рьопке, що росіяни можуть вийти на оперативний простір на тому напрямку.

Тільки вони пішли вище Карлівського водосховища. З іншої сторони, це було зовсім нелогічно, бо на відміну від напрямку в сторону Карлівки, там взагалі не було великих, гарних доріг, які потім можна використовувати для спрощення логістики.

Чому вони обрали саме той напрям? Одразу скажу, що я не є воєнним експертом, але мені одразу згадуються книги Ліддела Гарта та Едварда Лютвака по військовій стратегії: бити там, де тебе менше всього очікують.

Скоріше за все, росіяни чудово розуміли, що напрямок по гарній автотрасі є найбільш простим та очевидним також і для нас. Тому саме там буде найбільша підготовлена оборона, яка може бути посилена особливостями ландшафту, тим самим водосховищем.

В той самий час, було також розуміння, що напрям, де нема автотрас, є найбільш складним для просування, тому що просуватись там складніше і для ворога там буде ускладнена логістика. Тому там була найменш підготовлена лінія оборони. Бо ніхто не очікував наступу саме там.

А тепер виходить, що ворог пішов по цьому неочевидному шляху, таким чином створивши загрозу, як для Словʼянсько-Краматорськоі агломерації, так і для Покровська, з перспективою подальшого просування на Павлоград та Дніпро.