Залужний і компанія. У чому полягає план Генштабу ЗСУ

Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді. Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами.

Жоден командувач ОСУВ, тим паче ОУВ неспроможний самостійно щось придумати й продати. Тільки в межах певного завдання та в межах певного часу. І час та завдання планує генеральний штаб ЗСУ. Це робота десятків, сотень офіцерів.

Крім того, ще не можна впевнено говорити, чи бачимо ми фінальну частину операції, чи вона тільки вийшла на пряму. Тому що ми тут усі розумні, але дядьки з ГШ і ГК таки розуміють у цьому трохи більше. Той успіх, який ЗСУ мають на сході, — це також частина загального плану.

Просто дуже багато залежить від ландшафту й оборони ворога, сил, задіяних в обороні. На Слобожанщині це одне, на півдні — це степ і бетон, залитий сотнями тисяч кубів навколо Херсона. А тепер головне.

Для того, щоб змусити ворога перекинути резерви на одну ділянку фронту, потрібна його впевненість, що саме там буде основний удар. І я навіть не знаю, де планувався чи планується основний удар. Їх може бути два. А може, й три.

Якщо ви згадаєте, то підготовка до руху на півдні проводилася дуже давно й дуже потужно. Усі ті бази та мости, які підривали високоточною зброєю, — це підготовка.

Усе те засліплене російське ППО, яке потім почали розмазувати навіть "Байрактарами", також є частиною підготовки. На мою думку, навіть витік у ЗМІ інформації про підозру за розкриття будь-яких планів журналістам може бути частиною гри.

Ви просто уявіть весь масштаб підготовки. Від розвідки, де задіяні союзники, до логістики. Було розбито склади, мости, постійно проводилися розвідувальні дії, зосереджені сили та засоби, фіксувалися всі переміщення сил противника.

Робота така величезна, що в голові не вкладається. Адже це не бригаду відправити в атаку. І навіть не дві. Це цілий комплекс заходів, який спланували та готували щонайменше кілька тижнів. Якщо не місяців.

Я просто до чого — такі масштабні операції готують дуже довго, із залученням дуже великого комплексу дій. І ми досі не знаємо, що з цього всього вийде. Бо на Донеччині тихіше не стало. Тому що на Бахмутському та Донецькому напрямах активність ворога ще більше посилилася.

Хоча, здавалося, це вже неможливо. Усі сили, що зберегли боєздатність і управління, окупанти перекинули на Донбас. Цілком імовірно, що вони зосередять зусилля на Бахмутському напрямку. Там реально гаряче.

Окупанти за рахунок скорочення лінії фронту зможуть посилити тиск на вужчих ділянках фронту. В теорії. Насправді Залужний їм завжди примудряється якусь "козячу морду" зробити. Сподіваємось, що так буде й надалі. Наразі ЗСУ завдали дуже потужного удару.

Можливо, окупанти вже не зможуть оговтатися від нього. Можливо. У мене обережний оптимізм щодо цього, бо там проблеми не лише з ресурсами та складною технікою, а й навіть зі стволами.

Бо є інформація, що масово до військ РФ почали заходити гаубиці Д1, і йде пошук фахівців із МЛ-20. А це вже зовсім інші відстані, які росіяни матимуть змогу закривати артою. Але те, що вони перегрупуються та лізтимуть далі, сумнівів немає.

Вони ще не відмовилися від планів на Донбас і північні окуповані території. Тому вони й далі намагатимуться продавлювати нашу оборону. Із виходом на кордон війна для Харкова не скінчилася. Тому що ми вже виходили на кордон.

Багато розумників дорікають, що 127 бригада ТРО виходила тоді на кордон заради піару перед приїздом Зеленського. Є в нас категорія гі**їдів, яка в всьому бачить те, що робила б сама. Але тоді була нагода й було бажання бійців вийти на кордон.

І воно було узгоджено з командуванням. То справді був символізм. Це як друге дихання. Це був шанс, і вони ним скористалися. Потім за стрічки, почали артою виносити постачання та ближні тили, і в деяких місцях бригада трохи відкотилася задля збереження особового складу.

А потім знову лізли до кордону, щоб не давати заходити ствольній артилерії ворога. Так воно й працювало весь цей час. Не давали ворогові нудьгувати й завести арту для ураження міста. Як воно буде зараз, ніхто не знає.

Залужний не просто так писав, що поки не почнемо працювати по території РФ, звідки нас дістають, імовірність поразки зберігатиметься. Сподіваюся, що ми зможемо перенести активність на територію ворога. Хоча б на 10–20 км.

Як мінімум, у нас тут є плани на цей рух під чорним прапором. А за останню добу мешканці Харкова й області повною мірою побачили, яка зима на нас чекає. Можливо, без світла, без води, без опалення. Можливо, але це не точно.

Точно те, що ворог знищуватиме критичну цивільну інфраструктуру. Але це має свій позитив. Тому що РФ поводиться на 100% як терорист. Західному обивателю важко пояснити трагедію в Україні з військової точки зору.

Тому що вони дофіга пацифісти й не бачили цього жаху із середини минулого сторіччя. А от коли немає світла, води й опалення, то це вони іноді на собі відчували.

Тому розуміють, що ті, хто робить це навмисно з мільйонами мирних людей, вони трішки не влазять у шкалу їхніх ліберальних цінностей. Тому треба й надалі допомагати Україні. Тому кожен із нас зараз боєць. Кожен б'ється на своєму місці.

Навіть якщо просто страждає без світла й тепла. Це також показник для Європи й Америки. Тому що це теж прагнення за всяку ціну відстояти нашу Незалежність. А ще ми цієї зими станемо світовими лідерами із закупівлі генераторів, павербанків і всякого екстрим-непотребу.