"Лишайся онлайн". Український трилер про пошук зниклих на війні тримає в напрузі до фіналу

Стрічка зроблена в модному зараз форматі скринлайф — події картини розгортаються на екрані ноутбука. Безумовно, щоб такий формат спрацював, потрібен сильний сценарій — і він у фільму є, картина тримає в напрузі від початку до кінця. Фокус ділиться враженнями від прем'єри.

Як сказав на допрем'єрному показі автор ідеї, продюсер і співавтор сценарію Антон Скрипець, він з режисеркою та співавторкою сценарію Євою Стрельниковою ("Повернення до себе") написали цю історію в столиці, в березні–квітні 2022 року, коли над їхніми головами (співавтори — брат і сестра) постійно літали російські ракети.

Як зауважив Фокусу Антон: "Одна з цілей виходу картини на широкий екран — щоб нам закрили небо. Пам'ятаєте, тоді постійно лунав заклик до міжнародної спільноти: "Закрийте небо України". На цьому імпульсі автори творили.

Потім знайшли приватні інвестиції для запуску стрічки у виробництво. Знімали в Києві, Львові, Бучі та Швеції — у цій скандинавській країні перебувала як біженка відома акторка Катерина Кістень, яка зіграла матір російського окупанта.

Але все це була тільки половина роботи — величезну кількість часу зайняло виготовлення візуальних ефектів — адже, по суті, ми всі події сприймаємо через монітор ноутбука головної героїні. Команда фільму впоралася і з технічною стороною завдання.

Оцінкою якості може слугувати перемога українського фільму влітку 2023 року в конкурсній програмі повнометражних дебютів на 27-му міжнародному фестивалі "Фантазія" в Канаді, що спеціалізується на незалежному кіно. Час дії — початок російського вторгнення в Україну.

За сюжетом волонтерка Катя (Єлизавета Зайцева) координує через мережу дії тероборони одного з київських районів. Там у неї брат Вітя (Олександр Рудинський) і дядько Толік (Олександр Ярема). Мати (Олеся Жураківська) — не в курсі того, що син і брат — у ТРО.

Крім родичів, Катя, досконало знаючи англійську, весь час перебуває на зв'язку з іноземним волонтером Раяном (Антон Скрипець), який доставляє гуманітарну допомогу постраждалим від окупантів жителям Київської області.

Координацію Катя здійснює через ноутбук, що дістався їй нещодавно: комп'ютер пожертвувала на потреби фронту одна зі столичних компаній.

Раптово дівчині на ноут із мобільного дзвонить п'ятирічний хлопчик Сава, думаючи, що зв'язується з батьком — той був співробітником фірми, яка пожертвувала комп. Сава загубився під час евакуації з Бучі й тепер розшукує батьків.

Його підібрали біля дороги випадкові люди на авто і він перебуває зараз у Львові. Дівчина не змогла відмовити дитині і починає розшукувати її рідних, попутно через соцмережі, з'ясовуючи нюанси життя нещодавно ще цілком щасливої і благополучної сім'ї Сави.

Вона дізнається, що дитині замовили костюм Людини-павука і паралельно намагається викупити це замовлення, щоб підбадьорити супергеройським костюмом малюка, поки триває пошук.

Незабаром дівчині доведеться зіткнутися з жорсткими реаліями окупованої території — у Бучі на той момент перебували російські війська.

Паралельно з пошуками відбуваються ракетні обстріли будинку Каті та регулярно оголошується повітряна тривога… Що характерно, під час перегляду фільму тривога теж пролунала — глядачі були максимально наближені до того, що відбувалося на екрані.

Напевно, на цю картину наших кіношників надихнув американський фільм у форматі скринлайф "Пошук" (2018), де батько шукає через ноутбук і соцмережі свою зниклу дочку-підлітка. Картина викликала фурор, зібравши в прокаті $75 млн за бюджету в $1 млн.

Наші автори поміщають свою історію в зону реальних бойових дій, яка за визначенням створює масу драматичних ситуацій. Плюси фільму "Лишайся онлайн". Виразний, добре скомпонований сценарій з непогано прописаними характерами.

На головну героїню припадає основний спектр емоцій і Єлизавета Зайцева відмінно справляється з непростим завданням — відпрацьовувати акторською грою потік суперечливих подій, що відбуваються на екрані ноута.

Обличчя Каті — основний "інструмент", через який ми сприймаємо колізії, що відбуваються з персонажами. За такого обмеженого візуального сприйняття працюють навіть плашечки та інші дизайнерські скрин-елементи.

У це важко повірити, але навіть через уповільнений рух курсору режисерка Стрельникова зуміла передати чимало драматичних нюансів — за характером його руху ми розуміємо всі коливання і важкі рішення головної героїні.

Висока швидкість зміни ситуацій не дає занудьгувати глядачам, вони часто відгукуються на те, що відбувається, сміхом або сльозами. У стрічці є досить пристойний екшн: перестрілки, погоня. Гарні у своїй лаконічності та змістовності діалоги.

Неможливо не згадати персонажа Олександра Рудинського — він закохав у себе весь глядацький зал. Відчайдушний, легкий на підйом, безпосередній Вітьок — серце цього фільму. Його "цьомки-бомки" точно підуть у народ.

У картині відмінно працює пара сестри і брата: вона — вольова і раціональна, він — імпульсивний бешкетник, але характер — твердий.

Катині наповнені сльозами очі немов символізують Україну, яка потрапила в біду, а рудий Вітьок зі своєю чарівною посмішкою і мужніми ямочками на щоках уособлює наших козаків, що витягають Батьківщину з цього лиха. Мінуси. У картини небагато недоліків.

Перший — це штампи, що подекуди проскакують. Наприклад: мама героїні, яка завжди хвилюється.

Олеся Жураківська органічно грає, але її героїня могла ще щось робити, окрім як хвилюватися? Так само, як і перша мати російського окупанта — у виконанні Катерини Деготь — теж доволі стандартний типаж жертви російської пропаганди.

Однак її врівноважує на контрасті інша мати російського окупанта — солдата Гаврилова. Акторка Ірина Тамім тут видала просто незрівнянну сценку, а її репліки викликали бурхливу реакцію залу. Автори красиво збалансували цих мам.

Другий недолік — зайва кількість жертв серед позитивних персонажів. Особливо смерть одного важливого, на мою думку, героя. Так — завдання номер один у стрічці — знайти батьків хлопчика. Але ж є ще одне — гнати з української землі окупантів.

Цей персонаж, ставши супергероєм, повинен не тільки виконувати перше завдання, а в новій якості давати ниточку надії глядачеві, що боротьбу з ворогом буде ефективно продовжено. Адже так насправді і сталося — ворога було відкинуто із цих місць.

Тим паче, що всі вже й так достатньо наплакалися в залі, ще одна загибель нічого не вирішувала, а, навпаки, відводила військовий трилер у діапазон мелодрами. Навіщо? Хіба потім, якщо зважати на початкову мету авторів, щоб швидше змусити Захід "закрити небо над Україною".