Наступні жертви — Естонія або Латвія. Як може розвиватися західний шантаж Путіна

У своєму останньому виступі Путін дуже прозоро натякнув на можливість ядерного удару. Політолог Леон Арон у колонці для New York Post пояснює, як цей шантаж може спрацювати в сценарії удару по східному флангу НАТО. Президент Росії Володимир Путін бреше. Самовіддано, захоплено.

"У Криму немає російських військ!" — говорив він, тоді як підрозділи спецназу окупували півострів у березні 2014 року. "Росія ніколи не почне війну з Україною!" — повторював він практично до дня вторгнення два роки тому.

Щорічне звернення Путіна про становище в Росії минулого тижня нічим у цьому сенсі не відрізнялося. (Москва "не та, хто почала війну на Донбасі", — заявив господар Кремля).

Проте, за дві години і майже 10 000 слів-фантазмів, пихатої балаканини, великого самовдоволення і неймовірного лицемірства, дещо зі сказаного ним прозвучало як точне — і дуже тривожне — відображення його реальних намірів: по суті, він погрожував припинити участь Росії в контролі над стратегічним ядерним озброєнням, якщо тільки Захід не допоможе врегулювати війну в Україні на умовах Росії.

Це не вперше, коли Путін вдається до ядерного шантажу. У своєму зверненні до Росії у 2018 році він продемонстрував усі види нової ядерної зброї — і цього разу пішов тим самим списком, щоб підтвердити, що майже всі з них розгорнуті або заплановані до розгортання.

Серед них — найважча у світі міжконтинентальна балістична ракета "Сармат"; гіперзвукова балістична ракета повітряного базування "Кинджал"; гігантська ядерна торпеда "Посейдон"; гіперзвуковий "планерний блок" з ядерною боєголовкою "Авангард"; і, найапокаліптичніше з усіх — крилата ракета "Буревісник" з ядерною установкою, яка теоретично може залишатися в повітрі невизначено довго (і яку західні експерти називають "літаючим Чорнобилем").

Однак у його риториці є і дещо новеньке — ніколи раніше він не вдавався до ядерної загрози не тільки для того, щоб залякати Захід, а й для того, щоб домогтися компенсації за послугу.

В обмін на те, що Росія залишиться в межах режиму контролю над озброєннями (серед іншого — американо-російський новий договір щодо СНО, термін дії якого спливає за два роки), Путін зажадав, щоб "важливі питання безпеки та стабільності, які мають вирішальне значення для всієї планети", обговорювали "в межах того самого спільного пакету", що і "всі аспекти, які безпосередньо пов'язані з безпекою Росії".

Чи справді Сполучені Штати сподіваються обговорити "питання стратегічної стабільності" з Москвою і водночас прагнуть "стратегічно перемогти Росію на полі бою"? — риторично запитав Путін.

Він не згадав Україну, але це було й не обов'язково: Кремль весь час стверджував, що в Україні він веде опосередковану війну з Америкою. Причину стратегії російського диктатора зрозуміти неважко.

Попри нескінченні вихваляння Путіна, ненажерливий кріт війни заривається в запаси грошей і людей, які має Кремль. Війна обходиться Росії приблизно в 300 мільйонів доларів на день, і кожні шість місяців у ній гинуть або отримують поранення 50 000 солдатів.

І попри всі нерівності та коливання у США та Європі, чий сукупний валовий внутрішній продукт майже в 40 разів перевищує ВВП Росії, пережити Україну та Захід протягом довгих років може бути сумнівною перспективою для Росії. А отже — подайте сигнал ядерній зброї.

Цього разу шантаж навряд чи спрацює: хоча Білий дім може бути стривожений перспективою виходу Росії з нового договору СНО, він не збирається припиняти свою допомогу Україні.

Але в міру того, як Росія глибше занурюється в криваву трясовину, Путін може різко підвищити ставки у відносинах із Заходом за допомогою ядерної конфронтації.

Одним зі способів влаштувати цей жах було б вторгнення в невелику країну на східному фланзі НАТО, захоплення частини її території блискавичним ударом і погроза розв'язати ядерну війну, якщо Америка стане на захист союзника згідно з 5-ю статтею статуту Альянсу.

Найімовірнішими цілями є Естонія або Латвія з їхнім значним населенням етнічних росіян у Нарвській і Латгальській областях, які Путін може назвати такими, що потребують "визволення", за прикладом Донецька та Луганська.

Потім Кремль оголосить захоплені землі частиною Росії і, таким чином, вони підпадуть під дію статті 27 Воєнної доктрини Російської Федерації, в якій уряд залишає за собою право застосовувати ядерну зброю, коли "саме існування держави перебуває під загрозою".

Звісно, саме Путін, і тільки Путін, визначатиме масштаб такої загрози.

І поки Захід буде обмірковувати жахливий вибір між Армагеддоном і капітуляцією, Путін запропонує "відійти від краю" і домовитися про "всеосяжне врегулювання", яке включатиме переможний "мир" Росії в Україні.

Нині Захід, нарешті, усвідомлює можливість російської агресії проти країни НАТО — але такий напад, за його прогнозами, станеться тільки через кілька років.

Пов'язуючи стратегічну ядерну зброю з війною Росії в Україні, Путін у своєму зверненні вказує на те, що час для таких дій Кремля може бути набагато коротшим. Захід повинен почати думати про те, як із цим впоратися.