"Чорні лебеді" для Путіна: чому Заходу вигідне збереження єдиної Росії

У контексті місячного затемнення і "чорних лебедів" для Росії. Дещо нагадаємо. Регулярно зустрічаю прояви дискусії на тему "слабовольний Захід не хоче розпаду РФ". Цієї "в'язниці народів", стратегічної загрози демократії і ось цього всього.

Факт у тому, що цілісність Росії забезпечує не те, що в ній "поганого", а те, що в ній "хорошого" для зовнішніх і внутрішніх гравців. Корисного, зручного, ефективного. Балансу ризиків і бонусів для різних аудиторій і груп. Інакше б її вже давно розірвало/розірвали.

Що таке РФ через призму "хорошого? Що для китайців, що для західних партнерів? Це 1/7 частина суші плюс акваторії з фантастичними природними багатствами. Там порівняно мало людей, але є все — їжа, вода, чисте повітря і незліченна кількість ресурсів.

У контексті зміни клімату цінність цієї території зростає. Доступ, особливо ексклюзивний, до цього простору — космічний бонус.

Цей простір, що складається з украй несхожих елементів (від СПб до Тиви), має загальний "інтерфейс", що включає: Важливим елементом цього інтерфейсу є "державотворчий" російський народ як проксі-структура, що проводить управлінські сигнали і забезпечує "легітимність".

Проксі — тому що придушені/штучно підмінені власні інтереси. Росіяни як народ — сьогодні це не сутність, а функція. Вони діють на шкоду власним інтересам, їх стає менше.

Важко не помітити, що в плані забезпечення однаковості Росія — це вельми зручна штука, якщо ти налагодив із нею взаємовигідну співпрацю. От кому потрібно, щоб від Балтійського моря до Тихого океану виникло 15–20 проміжних кордонів/митниць? 20 мов. 20 форм правління.

20 повітряних просторів, краників на трубопроводах, семафорів на залізниці тощо. Не треба далеко ходити, щоб виявити інші утворення, які вели криваві війни і багато працювали, щоб зрештою досягти подібної однаковості. Це США, які досягли успіху на цьому шляху.

Це ЄС, який продовжує боротьбу зі змінним успіхом за інструментальну однаковість. Якоюсь мірою — це Індія, хоча там усе складніше. Це з одного боку. З іншого боку, мотивація берегти РФ не змінилася з моменту візиту Буша-старшого до Києва для збереження СРСР.

Уже неодноразово сказано, що цілісність СРСР/Росії розглядали як захист від: Правда в тому, що РФ уже давно не є захистом від зазначеного. Навпаки. Кремль свідомо перетворив ці ризики на загрози для шантажу.

Наприклад, організовує перекидання нелегальних мігрантів до кордонів ЄС. Тобто це не партнер у боротьбі з ризиками — це терорист, у якого в союзниках талібан і КНДР. Ісламські фундаменталісти Кадирова виконують для Кремля брудну роботу.

Тому з Москвою все одно доведеться розібратися. І краще робити це контрольовано, ніж унаслідок якогось ексцесу. Життєво важлива для нас, але така, що вислизає/незначуща для багатьох подробиця в тому, що згаданою красою в Росії керує людожерський політичний режим.

Який хоче, щоб українців не було. Поки цей режим до тебе не лізе — з ним цілком можна співпрацювати заради очевидних бонусів. Або поки він лізе гібридно, але бонуси переважують, є ілюзія, що можна співіснувати на дистанції.

Про що нам відкрито говорять із різних куточків планети. Прикладний інтерес "вільного світу" — щоб російський режим перестав шкодити за своїми кордонами, ділився бонусами контролю над простором і не сильно підігравав ворогам.

Товариш Трамп почав прямо говорити те, що багато хто уникав визнавати. Виходячи з цих міркувань, зміна політичного режиму в Україні "за 3 дні" у 2022 р. унаслідок короткочасної інтервенції і без виходу за периметр виглядала як цілком прийнятний варіант для цих багатьох.

Для тих, кому людожерський режим усе ж таки почав докучати, важливо знайти не лише відповіді щодо контролю над ядерною зброєю. Але і як зберегти зручний інтерфейс, в ідеалі — з ексклюзивним або преміумдоступом до нього, бо охочих у надлишку.

Наш інтерес: 1) безпека (щоб до нас не лізли); 2) щоб після війни через певний час (очевидно — десятиліття) Україна могла добросусідствувати з тим, що буде на просторі РФ. Мати доступ до ресурсів, ринків тощо. Тривалий хаос на просторах Росії нам триста років не потрібен.

З чого випливає, що спільним знаменником для нас, Заходу і внутрішніх гравців у Росії може бути політичне переформатування РФ без порушення її територіальної цілісності — шляхом зміни людожерського режиму і створення запобіжників від його появи.

Нюанс у тому, що у Кремля є відповідь. З внутрішніми суб'єктами він розбирається батогом репресій і пряником бонусів. А назовні він говорить прямим текстом: полізете до нас усередину — ми не просто "втратимо контроль", ми самі РОЗДАМО ядерну зброю.

Виникає ситуація, в якій тільки для нас питання зміни політичного режиму в РФ є питанням виживання. А для західних партнерів і внутрішніх інтересантів (наприклад, Чечня, Татарстан тощо) — предметом торгу.

Важливо не забувати, що при зміні режиму потрібен суб'єкт, який візьме владу. Дії партнерів вказують, що вони не особливо вірять у потенціал російської опозиції, хоч і "погладжують" її. Тому їхній вибір зводиться до домовленостей із Путіним, або угрупованнями в його оточенні.

Нам не звикати до ситуацій, коли партнери або ситуативні попутники вмотивовані сепаратно за рахунок нас домовитися з Путіним. Україна вже довела, що здатна відстоювати свої інтереси, навіть коли це некомфортно для партнерів.

От і треба визначити — хто, як і ми, більше мотивований позбутися людожерів, а не домовлятися з ними? Де шукати? По-перше, серед територій і суб'єктів федерації, які в один хід здатні конвертувати переваги від повалення Путіна та/або переформатування РФ (щось трапилося — відмежувалися і знайшли ресурси).

Основна їхня характеристика — наявність зовнішнього кордону і технічна готовність отримати зовнішню допомогу. Умовна Карелія. Умовний Калінінград. Умовний Сахалін і Приморський край. Тобто — не обов'язково національні республіки.

Якраз навпаки — це можуть бути російські утворення. На тих, хто в два ходи — умовний Татарстан — слабка надія. У них є менш ризикові й привабливіші варіанти в домовленостях із Москвою. Що та ж Казань наочно демонструє.

Глибоко дотаційні регіони — а-ля Дагестан, Інгушетія і Чечня — за всього потенціалу повинні знайти відповідь, а хто буде їм платити, якщо вони по-справжньому вирішать позбутися Кремля? І поки цієї відповіді немає, їхній основний мотив — зберігати Кремль, але вичавлювати з нього більше.

По-друге, це групи російського народу, які заходять діяти в його корінних інтересах.

Кремль дуже давно позначив правила: у Росії можна бути російським імперцем (зовсім недавно стало складніше), але не можна бути російським націоналістом, звертати увагу на те, що відбувається всередині.

Російські націоналісти, які відкидали імперський пафос — найнебезпечніші вороги Кремля. Тому їх нещадно знищували фізично. До речі, саме російські націоналісти, а не ліберали складають кістяк збройної російської опозиції.

Тому що у багатьох лібералів немає конфлікту з імперським підходом (для інтересу подивіться, хто був учасником походу за "ліберальною імперією" імені Анатолія Чубайса).

Після того, як Трамп запостив апокаліптичну картинку падіння Індії та Росії у безодню темного Китаю, у низки осіб на мить виникла надія, що тепер-то США можуть переглянути ставлення до РФ і менше дбати про недоторканність путінського режиму.

Що відкриє можливість для підтримки національних рухів. Добре б. Але товариш Трамп може завтра опублікувати протилежну картинку — на підтримку друга Володимира.

Без тверезого аналізу "хорошого" в арсеналі Кремля (а хороше де-факто зводиться до контролю над багатим простором) і ризиків легко впасти в емоції і складно шукати аргументи. Хоча вони досить очевидні.

Посилення України і прийняття нашої країни всередину європейського безпекового контуру — це найкращий спосіб віджати терориста. І водночас гарантія того, що ми не станемо будити цього терориста. А ми можемо.

Ілюзії про "буферну територію" за наявності Білорусі — це клініка. Особливо — з вуст поляків, які різко передумали щодо підтримки руху України в НАТО.

Закінчиться це тим, що у Польщі не буде військового союзу з Україною, коли за спиною будуть роздратовані німці, а біля порога — росіяни. З усім цим європейцям треба оперативно розбиратися.

Поки що в ефірі домінує теза, що Росія переозброїться і буде готова напасти на Європу з 2030 р. Логіка підказує, що, якщо буде ухвалено рішення напасти, воно буде реалізовано раніше, ніж очікують, навіть без повної готовності.

З поправкою на вибори: коли намітиться крен на користь лояльних до РФ сил, у Москві можуть трохи почекати. Природний мотив України — вийти і не брати участі більше ні в яких війнах найближчі років 50.

Тому в разі ескалації РФ через Білорусь і свою територію проти Європи будь-який політичний режим в Україні буде вмотивований відмахуватися сокирою, щоб залишитися осторонь. Бо для цього буде 99% консенсус громадян (навіть якщо зараз таке твердження виглядає непопулярно).

Єдиний виняток — якщо просто зараз ми отримаємо військові союзи і масштабовану допомогу для зупинення і поступового видворення окупантів. Тоді — так. А так — ні. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.