Джо Байден і Третя світова війна. Чому корейські війська в Україні — це провал дипломатії США

Отже, нарешті був день західних реакцій на появу північнокорейських військових на україно-російському фронті. Реакції були звичні. Тобто, "ніякі". Генсек НАТО Марк Рютте підтвердив залучення Росією солдатів з КНДР у війні проти України.

Він закликав Росію і КНДР негайно зупинити ці дії. Також стало відомо, що нових обмежень на використання Україною американської зброї не буде, навіть якщо Північна Корея вступить у війну.

США не запроваджуватимуть додаткових обмежень на використання Україною американської зброї у разі залучення Північної Кореї до конфлікту, заявили в Пентагоні. Тобто, Україні не заборонять стріляти у північнокорейців. Серйозна реакція. Ну й сам президент США Дж.

Байден, коментуючи ситуацію, заявив, що "це дуже небезпечно, дуже небезпечно".

Щодо останнього, то, думаю, варто пояснити, що "небезпечно" у цьому випадку не так для нас (хоча для нас, це, звісно, реально небезпечно, бо будь-яке посилення агресора несе ризики), як для самого Байдена.

Символічно, що поява північнокорейців на фронті очікується в останні дні перед виборами президента США, після яких Байден залишить цей пост.

І саме перед цією "відставкою" трапляється подія, яка знаменує собою повний, тотальний провал зовнішньополітичної лінії Байдена, який матиме далекосяжні негативні наслідки. Уже не лише для України — для самих США.

Вступ північнокорейців у війну — це якраз та сама "ескалація", якої так прагнули уникнути у Вашингтоні. Наслідки будуть, і будуть непрогнозованими. КНДР, за оцінками західних ЗМІ, уже одержала від росіян 5,5 млрд доларів за зброю та снаряди.

Що одержить за "гарматне м'ясо" — невідомо, але очевидно, що не лише нафту з кукурудзою. У ЗМІ пишуть про технології ядерної зброї, авіацію, для якої пілоти з КНДР уже навчаються на російській території.

Сама ж північнокорейська армія одержуватиме бойовий досвід у найсерйознішій війні сучасності. Скоро КНДР стане серйозною військовою потугою, і ця потуга уже відверто погрожує одному з найважливіших союзників США — Республіці Корея.

Росіяни ж уже навіть формалізували договір із КНДР. На черзі — аналогічний договір з Іраном. Теж зброя, теж авіація, ППО, ядерні технології. Ще одному ключовому союзнику США, Ізраїлю, приготуватися.

От уже і військовий конфлікт, у який будуть змушені прямо вступити США, не за горами. А що далі? Глобальний конфлікт? І коли американські солдати воюватимуть у цій війні майбутнього, то єдиний, кому вони будуть змушені за це дякувати, це Джо Байден. Бо він все це "заварив".

Можливо, навіть з "кращих міркувань" — не "поширювати війну". Але Чемберлен із Даладьє теж, до речі, не хотіли "ескалації", і чим усе це завершилося — усім відомо.

Мабуть, не дуже приємно відчувати, що у майбутніх підручниках з історії тебе ставитимуть поряд із Чемберленом та Даладьє. Тому, очевидно, в адміністрації Байдена зараз зайняті "іміджевими проєктами".

Один з таких проєктів — книга відомого журналіста Боба Вудворта — War, яка вийшла нещодавно. Там багато прямої мови та інформації про дискусії, які велися останні роки у Білому домі.

Там описується "серйозна ядерна загроза", яка нависла над Україною після вересня 2022 року з боку російської влади. Описуються переговори російського та американського міністра оборони тощо. Вудворт переказує епізод, який начебто був у той період.

Невдовзі після розмов американського та російського міністрів оборони Байден нібито сказав раднику з нацбезпеки Джейку Саллівану: "Якщо ми не виженемо Росію з України повністю, то якоюсь мірою дозволимо Путіну досягти бажаного.

А якщо вдасться вигнати ― ризикуємо ядерною війною. Путін не дозволить викинути себе звідси без застосування ядерної зброї. Тож ми загрузли. Завеликі успіхи ― ядерка, замалі ― незрозумілі довгострокові наслідки".

Отже, найбажанішим результатом війни для США стало або переконати Путіна погодитися заморозити конфлікт, або дочекатися, щоб щось зламалось у самій Росії. По суті, все це здається виправданням. Президент США "врятував" усіх від "ядерної війни".

Не треба його критикувати за наслідки його стратегії "не допустити великих перемог України", яка, зрештою, призвела до тісного союзу росіян, північнокорейців з іранцями (і купою різних терористів). Виправдання так собі.

Загроза ядерної зброї так або інакше спостерігалася завжди — з моменту, коли її винайшли. Але це не заважало попереднім лідерам США проводити досить жорстку геополітичну лінію. Ні, тут справа в іншому.

США хотіли "розіграти" з росіянами обмежену "войнушку" за "визначеними правилами", а потім заморозити все, щоб самим показати "перемогу", але й росіянам дати "перемогу", щоб путінський режим не постраждав, рашка не розвалилася і можна було б спокійно чекати у ній на "демократичний транзит" за участі "ліберальної опозиції".

Для цього було треба постійно обмежувати воєнний потенціал України, водночас не даючи їй програти, щоб все було "пристойно". Але вони забули, що сіли грати у шахи з психопатом, для якого завоювання України — головна одержимість, заради якої він піде на все. І уже пішов.

Війна, яку з усіх сил хотіли втримати у межах України, уже розповзлася по світу, відгукнувшись на Близькому Сході та розморозивши конфлікт, що "дрімав" десятиліттями. На черзі — Східна Азія. А далі? І далі нічого доброго теж не буде.

І в основі цього лише одне — "замирення" одного психопатичного диктатора-терориста і бажання зберегти його кляту державу. От такою буде спадщина чинного президента США — розпалення світової війни. Звісно, він ще може щось зробити. Час є. Але бажання явно немає.

Він просто казатиме, що "це небезпечно". Небезпечно. Для всіх. Для всіх все це дуже й дуже погано. Але що з цим робити? Відповідь міг би дати справжній лідер, які на "Заході" уже, схоже, вимерли. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції.