Покинула Ірпінь, але не Дівчат. Інтерв'ю з активісткою Юлією Спориш — про секс-освіту підлітків та допомогу жертвам насильства під час війни

Та з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда розширила свою діяльність — допомагає з евакуацією, підтримує шелтери, організовує дитячі садочки і кімнати, надає психологічну допомогу.

Крім того, зараз активісти почали займатися реабілітацією жертв сексуального насильства. Якої допомоги потребують дівчата-підлітки та що змінила війна, в інтерв'ю Радіо НВ розповіла засновниця та директорка громадської організації Юлія Спориш.

— Ви навчаєте дівчат будувати життєву стратегію та допомагаєте постраждалим від війни.

Розшифруйте, будь ласка, про який спектр допомоги йдеться? — Ми називаємося Дівчата, тому що наша цільова аудиторія — це дівчатка-підлітки, з якими до війни ми працювали за двома напрямками.

Перший — це просвітництво щодо жіночої фізіології, контрацепції та початку статевого життя. Друга частина — це мотивація дівчат заробляти свої власні гроші, бути економічно незалежними.

Нашою метою було, щоб дівчата були економічно залученими, мали фах та могли бути незалежними від батьків, партнерів, держави, будь-кого. На цьому були зосереджені наші основні заходи. Із початком війни… Я з Ірпеня. 24 [лютого] все почалося в мене на очах.

З 27 лютого, коли я вже була за кордоном зі своїми дітьми, почала допомагати мешканцям Бучанського району (Ірпінь, Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське) виїжджати з тоді гарячої точки, [територія] ще не була окупована.

І ми почали з того, що давали гроші, аби люди могли виїхати. Це була наша найперша активність під час цього вже повномасштабного вторгнення. Далі розвивалися дуже швидко. Ми насамперед допомагаємо сім'ям із дітьми.

Поступово наші проєкти розширювалися, ми просили підтримки в великих донорів. Зараз працюємо з декількома з них, робимо велику кількість проєктів — від гуманітарки до соціальної, психологічної реабілітації дітей та дорослих.

Є юридична допомога постраждалим, переорієнтація, перекваліфікація жінок, які втратили роботу. У нас є дуже круті проєкти. Аби жінки навчилися водити [авто], покриваємо витрати в автошколі.

У багатьох сім'ях чоловіки на фронті або у ТрО, в сім'ї є машина, а жінка не вміє водити. Тому ми придумали проєкт — фінансуємо курси. Крім того у нас є дуже великий проєкт для постраждалих від сексуального насильства — комплексна соціальна реабілітація.

Також ми з партнерами допомагаємо закрити юридичну частину цього [питання]. Є підтримка шелтерів, є свій шелтер у Чернівецькій області, який ми з партнерами відбудували з нуля. Зараз він приймає 60 осіб.

Дуже багато робимо для підтримки дитячих садків, міні-садочків, дитячих кімнат. Коли держава не справлялася, прийшли ми, громадський сектор, і точково підміняли собою державу в напрямку піклування про дітей.

— Як вдається керувати такою кількістю напрямків? Це ж іноді абсолютно різні задачі. Розкажіть трохи про цей досвід управління і про свою команду.

Як вам вдається тримати паралельно стільки безперечно важливих, але дуже різних за своїм наповненням напрямків? — Це правда, ми реально закриваємо майже всі напрями. Допомагаємо з усім, крім медицини. Тут у нагоді став мій досвід із бізнесу. Я створила ГО тільки 2019 року.

До того мала досить значну кар'єру в фінтех: у мене були стартапи, я працювала з інвестиційним сектором. Великий управлінський бізнесовий бекграунд мені дуже класно допомагає. У проєкті працюють лише два чоловіки, решта — жінки, дівчата, більшість із них — ВПО.

Ми повністю децентралізована команда. Історично — нібито в Києві, але зараз ми всі працюємо з різних місць, із восьми точок в Україні робимо проєкти для всієї України. У мене є класні проджект-менеджери, які закривають кожен свій проєкт, ще є секторальні координатори.

Скажу так, у мене такий маленький завод, який продукує проєкти: в кожної частинки є свій керівник, а я вже управляю керівниками.

— Пам'ятаю, до повномасштабного вторгнення ви розповідали про речі з мирного життя — вас могли не пускати до шкіл, бо чомусь адміністрації могло вважатися, що розповідати дівчатам про прокладки — це ненормально.

Чи є це нерозуміння нині? Чи воно переросло, змінило форми, або навпаки, велика війна нарешті дала якесь усвідомлення, що не треба перешкоджати людям, які хочуть допомогти? — Ми навчені своїм попереднім досвідом — дуже добре вчимося на своїх помилках.

Тепер ми перш, ніж зайти до школи, проходимо сертифікацію Міністерства освіти для наших проєктів, аби не було таких проблем. І дуже багато працюємо з батьками перед тим, як зайти до громади, до школи. Говоримо: «Шановні, ми ГО Дівчата.

У нас є дуже класні тьютори, які пройшли навчання по темі сексуальної просвіти, — лікарі гінекологи, сексологи, психологи. У нас є пропозиція.

Чи не були би ви проти, аби ми зайшли і прочитали такі лекції для ваших дітей?» Спочатку ми збираємо «окей» від батьків, а потім йдемо до шкіл. Кількість людей, які вважають, що секс-просвіта — це погано і ми навчаємо на своїх лекціях займатися сексом, стабільно висока.

Але хочу сказати: оскільки зараз усі зайняті виживанням, підлітки нібито залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Кількість запитів зросла. Війна війною, а підлітки зростають і їх проблеми нікуди не зникають.

Зараз вони у ще більш стресовій ситуації, не можуть свої питання поставити комусь, кому довіряли до того. — Як підлітки до вас можуть звернутися? Як це зазвичай відбувається? Вам пишуть у соціальних мережах чи приходять до вас? — Все дуже просто.

Ми багато працюємо у громадах. І там у нас є регіональні координатори. Вони говорять: «Цього тижня у нас буде профорієнтаційне тестування. Запрошуємо всіх старшокласників, які хочуть пройти, дізнатися про те, який фах їм найбільше пасує».

Наступного тижня анонсуємо: «Буде можливість послухати лекцію з контрацепції від крутої лікарки Наталі Яремчук». І так вони відгукуються. Також бачимо запити на наш фейсбук, інстаграм — [сторінки] відкриті, можна писати.

У нас є спеціальна комунікаційниця, яка відповідає на повідомлення, — ми їх усі обробляємо. Якщо вам треба психологічна допомога, ви пишете на help@divchata.

org — коротко описуєте проблему, говорите, в якому ви місті зараз, хочете онлайн чи офлайн працювати і ми для вас підбираємо фахівця. По гуманітарці у нас також є відкриті форми для звернень.

Заповнюйте форму, якщо ви багатодітна родина, ВПО, одинока мати, ми вам допоможемо. — Що є найважливішим у сфері психологічної допомоги? Як допомагати так, аби мимоволі не нашкодити? — По-перше, ми не волонтери, а допомагаємо професійно.

Це значить, що всі люди, які працюють в проєктах ГО Дівчата, отримують зарплату, вони пройшли перевірку та відбір. Всі психологи, які з нами працюють, точно мають диплом, точно пройшли співбесіду. Є категорія дитячих психологів, є — для дорослих.

У кожного з напрямків є свої супервізори, які відповідають за якість послуг, які ми надаємо. Наші психологи регулярно підвищують кваліфікацію, у них є регулярні групові та індивідуальні супервізії. У дитячих працюють найкращі спеціалісти.

Якщо нам когось не вистачає, ми рекрутуємо нових людей у нових регіонах, вони також проходять відбір, контролюється якість. Також ми постійно на зв’язку з нашими бенефіціарами.

У них є система моніторингу задоволеності нашого клієнта, чи дійсно він отримує послугу і чи дійсно є покращення.

Але найкращі результати ми бачимо, коли нам пишуть подяки — що дитина вперше за три місяці усміхнулася; або мама, яка вперше за довгі місяці змогла виспатися; дитина, яка перестала пісятися; сімейний конфлікт, який вирішився.

Розлука родин зараз дуже велика проблема — багато жінок із цим звертаються. У когось у родині втрата. У нас не працюють волонтери і дилетанти, а усі співробітники — спеціалісти в тому, що вони роблять. І моя задача як керівника — дивитися, аби спеціалісти не вигоряли.

Якщо вони вигоряють чи вже наближаються до того стану, [треба] зупинитися, дати їм можливість відпочити, відновити ресурс. Це те, з чим я працюю. Якщо ми ОК, то можемо надати допомогу дуже великій кількості людей системно. Ми не працюємо точково, любимо працювати системно.