Спадкоємці "Вагнера": які російські ПВК воюють зараз в Україні

Оскільки "Група Вагнера" фактично припинила своє існування минулого року після смерті її лідера Євгена Пригожина, може здатися, що загроза з боку недержавних суб'єктів на полі бою в Україні зникла.

Однак Україна продовжує приваблювати різноманітні воєнізовані угруповання, більшість з яких дотримуються вкрай правих поглядів. Однією з найвідоміших є "Русич", яка бере активну участь у конфлікті в Україні з 2014 року і дотримується неонацистських переконань.

Один з її лідерів, Олексій Мільчаков, прославився не тільки тим, що публічно і гордо назвав себе нацистом, а й схильністю до садистського насильства після того, як зняв на відео, як він вбиває і їсть цуценя.

Однак слід зазначити, що "Русич", схоже, не користується особливою популярністю серед російських крайніх правих.

Так, Сергій Коротких, один із творців російського націонал-соціалістичного руху і союзник найсумновідомішого російського неонациста Максима Марцинкевича (на прізвисько Тесак), заявив, що таких людей, як Мільчаков, вважають "невдахами" в русі і розглядають їхню участь у війні як можливість привернути увагу в соціальних мережах.

Це може бути правдою, оскільки соціальні канали групи містять дуже мало ідеологічного контенту, а та невелика кількість, що доступна, здебільшого присвячена вбивствам українських солдатів, яких, судячи з усього, "Русич" вважає другосортною расою.

Інша вкрай права група — це Російський імперський рух (або, зокрема, його військове крило, Імперський легіон) та його дрібніші філії, які називають себе "націоналістами".

Вони вважають, що Україна як держава не повинна існувати і вона просто частина Росії; отже, вони розглядають свою участь у війні як внесок в об'єднання російських територій з кінцевою метою створення нової Російської імперії з правлячим монархом.

У соціальних мережах групи повно постів, присвячених поясненню її поглядів та обґрунтуванню її участі у справах України. Слід зазначити, що, попри захоплене привітання війни та активну участь у ній, група позиціонує себе як опозиція російському уряду.

В її риториці проступає надія, що її участь зрештою допоможе досягти її стратегічної мети — зміни режиму в Росії та захоплення політичної влади.

За останній рік так званий Російський добровольчий корпус (РДК) також набув певної популярності як російське угруповання, що воює на боці України. Цю групу заснував у серпні 2022 року Денис Капустін (нині Нікітін), громадянин Росії з Німеччини.

Вважається, що Капустін дотримується неонацистських поглядів, і його навіть називають "ключовою фігурою в європейських вкрай правих колах" і "одним із найнебезпечніших неонацистів у регіоні".

Інший учасник руху, Олексій Левкін, раніше очолював неонацистське угруповання "Вотанюгенд" і називав героєм норвезького терориста Андерса Брейвіка. Кілька інших членів також неодноразово висловлювали публічну підтримку крайнім правим групам і терористам.

Сам Нікітін в інтерв'ю PBS говорив: "Ісламізація, культурний марксизм, мультикультуралізм — я думаю, що все це — всі ці речі шкідливі. Європейська культура безумовно перебуває під загрозою зникнення. Я вірю в такі речі, як Велика Заміна".

Ці та інші коментарі Нікітіна перегукуються з вкрай правою ідеологією, яка не залишає сумнівів щодо політичних поглядів його самого та його руху.

Однак з інтерв'ю з іншими членами руху видно, що ступінь прийняття цих поглядів варіюється — деякі члени кажуть, що дотримуються традиціоналістських поглядів, але не згодні з більш крайніми правими ідеями, а інші навіть стверджують, що імідж РДК як вкрай правої групи був створений та просувався їхніми супротивниками в Росії (де групу визнано терористичною організацією).

Хоча це може бути правдою, російські неонацисти висловили підтримку РДК у своїх соціальних мережах (наприклад, в Telegram-каналі "Націонал-соціаліст") і навіть закликали робити пожертви, щоб допомогти пораненим бійцям РДК отримати медичну допомогу.

Крім них, існують ще два угруповання, що підтримують Україну, — "Легіон Свободи Росії" і "Батальйон Сибір", проте достовірної інформації недостатньо, щоб робити однозначні висновки щодо їхньої ідеологічної орієнтації.

У будь-якому разі, схоже, що, попри зникнення "Групи Вагнера", Україна, як і раніше, залишається привабливим полем дій для різних недержавних суб'єктів, багато з яких дотримуються вкрай правих переконань і є активними в соціальних мережах, повідомляючи про свою діяльність і вербуючи нових членів, а також здійснюючи акти насильства.

Їхня присутність у регіоні є приводом для занепокоєння, вона не тільки ще більше погіршує ситуацію на полі бою, а й становить загрозу безпеці для Європи, оскільки ці угруповання можуть спробувати (як деякі вже зробили) вивести свою діяльність за межі України.