Угода з ворогом: навіщо Америка купила 21 російський МіГ-29

Американські льотчики мали можливість випробувати радянську машину. Як виявилося, в догфайтах на малих швидкостях МіГ-29 демонстрував маневреність, з якою не могли зрівнятися американські літаки.

Мікоянівський МіГ-29, винищувач четвертого покоління, розроблений Радянським Союзом для протидії американським літакам F-15 і F-16, залишається на озброєнні через 40 років після своєї появи.

Фокус переклав статтю американського журналіста Пітера Сучіу про радянський винищувач МіГ-29, який досі бере участь у бойових діях, незважаючи на свій вік.

Мікоянівський МіГ-29 ("Fulcrum" за класифікацією НАТО), розроблений для протистояння з новими американськими винищувачами McDonnell Douglas F-15 Eagle і General Dynamics F-16 Fighting Falcon, надійшов на озброєння радянських ВПС 1983 року.

Двомоторний літак замислювався ОКБ Мікояна як винищувач переваги в повітрі. Було вироблено понад 1600 літаків, і МіГ-29 став одним із найпотужніших винищувачів четвертого покоління.

Через чотири десятиліття він продовжує залишатися на озброєнні не тільки Росії, а й низки колишніх радянських республік. МіГ-29 використовують як російські, так і українські війська під час поточного конфлікту.

Експортні моделі Fulcrum продавали Східній Німеччині, Індії, Ірану, Іраку, Лівії, Перу, Польщі, Сирії, Судану та Югославії. Однак у списку експлуатантів МіГ-29 є і вельми несподівана країна — Сполучені Штати.

Після возз'єднання Німеччини Люфтваффе почали приймати на озброєння МіГ-29, що перебували в експлуатації ВПС колишньої Східної Німеччини.

Це дало можливість пілотам ВПС США ближче познайомитися з літаком, якому їм довелося б протистояти, якби холодна війна розгорталася по-іншому.

Американські льотчики навіть змогли випробувати МіГ-29 Fulcrum у повітряних навчаннях і швидко виявили, що в догфайтах на малих швидкостях МіГ-29 демонстрував маневреність, з якою не могли зрівнятися їхні літаки.

Крім того, випробування показали, що на дистанціях до 64 км американські літаки мали перевагу над Fulcrum, але на дистанціях до 16 км ця перевага швидко зменшувалася, і на той час, коли дистанція бою скорочувалася до 8 км, перевага МіГ-29 у маневреності ставала очевидною.

Після розпаду Радянського Союзу наприкінці 1991 року здавалося, що світ як ніколи близький до небезпечної ситуації. Майже 30 тисяч одиниць ядерної зброї і величезний комплекс з виробництва озброєнь були розкидані по території чотирьох суверенних держав.

Це призвело до появи програми Нанна–Лугара "Спільне зменшення загрози" (CTR), спрямованої на гарантування безпеки та демонтаж зброї масового знищення.

Завдяки цій програмі Україна, Білорусь і Казахстан стали "вільними від ядерної зброї", але Конгрес також виділив кошти Міністерству оборони, щоб гарантувати, що ядерна зброя або платформи, здатні нести ядерне озброєння, не потраплять до чужих рук.

У листопаді 1997 року Сполучені Штати використали кошти CTR для купівлі 21 літака МіГ-29 з ядерною зброєю у Республіки Молдова, яка входила до складу колишнього Радянського Союзу.

Сполучені Штати побоювалися, що Молдова може продати ці літаки МіГ-29 країні, яка прагне здобути ядерний потенціал — наприклад, Ірану. Це сталося після того, як молдавська влада повідомила Вашингтону, що Ісламська Республіка виявила інтерес до літака.

Іран уже експлуатував МіГ-29, але адміністрація Клінтона побоювалася, що модернізовані варіанти МіГ-29С, якими володіла Молдова, можуть бути використані для доставлення ядерної зброї.

Сполучені Штати пішли на угоду з придбання цього літака і заплатили 40 мільйонів доларів, а також надали гуманітарну допомогу, що включала нелетальне оборонне обладнання, наприклад, вантажівки.

Крім того, в результаті купівлі тактичні винищувачі ВПС США, ВМС США і Корпусу морської піхоти США отримали дані щодо МіГ-29, а також можливість використовувати ці літаки в навчальних повітряних боях.

Наприкінці 1997 року 21 МіГ, зокрема 14 МіГ-29С, доставили в Національний центр повітряно-космічної розвідки (NASIC) на авіабазі Райт-Паттерсон в Огайо. Як саме використовувалися МіГ-29, не зовсім зрозуміло.

Можливо, деякі з них проходили випробування, але зрештою більшість, найімовірніше, відправили на металобрухт.

Проте принаймні кілька літаків сьогодні можна побачити на авіабазі Нелліс (штат Невада), військово-морській авіабазі Фаллон (штат Невада), авіабазі Гудфеллоу (штат Техас) і на авіабазі Райт-Паттерсон (штат Огайо). Пітер Сучіу — журналіст із Мічигану.

За свою двадцятирічну журналістську кар'єру він брав участь у роботі більш ніж чотирьох десятків журналів, газет і вебсайтів, опублікувавши понад 3200 матеріалів. Регулярно пише про військову техніку, історію вогнепальної зброї, кібербезпеку, політику та міжнародні справи.