Польська ППО проти ракет РФ. Чи допоможуть сусіди Україні

Які умови мають спрацювати, щоб Польща розпочала з Україною конкретну військову співпрацю? Військовий аналітик Іван Киричевський розбирає це питання, бачачи в ньому як великі проблеми, так і безперечні перспективи.

Якщо брати наземний сегмент по комплексам середньої та великої дальності, то там наразі є 2 батареї "Петріот", 4 комплекси Sky Sabre від Великої Британії (аналогічні IRIS-T), 14 пускових радянських комплексів С-125… і все.

С-300 та "Буки" поляки за "Варшавського договору" купити не встигли. Так, Польща має 48 літаків F-16, але там питання в тому, якої далекобійності ракети "повітря-повітря" під них є.

Ба більше, винищувачі поки не можуть збивати балістику, тому тут підрахунки й потрібно починати саме з наземної складової, яка балістичні ракети чи "Кинжали" в теорії збивати може.

Крім того, поляки за обмеженості своїх ресурсів давали нам засоби ППО в доволі знакових історіях — наприклад, у них кудись у 2023 році "випарувались" С-200 і там натяки, що "випарувались" таки в наш бік.

Судячи з усього, нема навіть оперативної системи обміну даними між двома країнами, де яка російська ракета чи "Шахед" летить, щоб власне по тому стріляти.

Якщо ж говорити про регулярне залучення засобів польської ППО, то тут з нашого боку треба окреслювати й політичний формат проведення такої операції.

Таке можна було б назвати навіть "спеціальна протиповітряна операція" і, наприклад, пообіцяти Польщі, що ми їм компенсуємо затрати на роботу "Петріотів" під час бойового чергування.

Просто так, без відповідних політичних гарантій від нашої сторони ніхто нічого робити не буде. Німеччина з 2022 року працює над запуском власного виробництва ракет до ЗРК Patriot.

І по Іспанії у 2024 році була новина, що ця країна буде виготовляти проводку під ракети до "Петріотів", які вироблятимуться в Німеччині.

Але чомусь у ланцюжку виробництва складових "Петріотів" нема нашої країни, хоча у нас, мабуть, найгостріша наразі потреба в комплексах цього типу на планеті.

треба дивитися не тільки на "магію великих цифр", тобто, наприклад, плани купити 1 000 танків чи 600 САУ, або 96 "Апачів", але й також на "магію малих цифр", тобто як поляки планомірно просуваються в реалізації цих планів.

Наприклад, зараз фактична поставка південнокорейських танків K2 для польської армії становить пів сотні машин на рік. Далі ще треба зробити поправку, що повної боєздатності за польськими мірками танковий підрозділ набуває за 2-3 роки.

І це все показує, що масштабність польських планів переозброєння "заряджена" на довготривалість.

Можуть бути навіть проєкти подвійного призначення: один з профільних ресурсів у поляків писав про розрахунки по адаптації МіГ-29 під малогабаритну ракету-носій для супутників (але ж там з легкістю може опинитись і аеробалістична ракета).

Але тут нам доведеться прийняти, що в багатьох моментах такої співпраці саме Польща виступатиме "старшим партнером", через перевагу в ресурсах та кадрах. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції.